Я приїхала в гості, скучила за тобою, але діти здаються вже зовсім чужими
Батьки завжди хвилюються про своїх дітей. Інколи вони розчаровані вже дорослим потомством. Якими бувають дорослі доньки в нашій сьогоднішній історії?
Історія матері.
Тетяна виростила трьох дітей. Всі вже дорослі, мають своє окреме життя. Старший син має сімю, працює за кордоном. На свята надсилає світлини, листівки з різних міст. Мати з любовю зберігає кожну, час від часу передивляється їх.
«Дуже за тобою сумуємо, сину. Може, ти колись до нас приїдеш? Хоч би раз познайомилися з онуками й невісткою» пише йому Тетяна.
Середня донька, Катерина, одружена з військовим. Їм доводиться часто переїжджати. Разом виховують донечку. Інколи навідуються в гості ненадовго. Чоловік Тетяни поважає свого зятя: донька гарного чоловіка собі знайшла.
Молодша дочка не має родини. Оленка була заміжня, у неї син, але чоловік залишив її. Дівчина послухалась матір, поїхала до міста шукати кращої долі. Там знайшла роботу швачки на фабриці й забрала з собою сина.
Тетяна вирушає в гості до молодшої доньки.
«Справишся тут без мене тиждень?» питає вона у чоловіка. «Хочу провідати Оленку й подивитися, як у неї справи».
Віктор проводжає дружину. Їй нелегко тягнути важкі сумки, але хоче зробити доньці приємне. Годинами їде Тетяна у плацкартному вагоні. Радіє, що побачить дочку, адже минуло вже більше трьох років з останньої зустрічі.
«Мамо, чому ти не подзвонила, що приїдеш? Я зараз на роботі. Зустріти з вокзалу зможу тільки ввечері».
«Вибач, хотіла зробити несподіванку!» каже мати.
«Ти точно почекаєш мене там?»
«Так, нічого страшного», відповідає Тетяна. Зрештою чекає, але вирішує сама поїхати.
У дверях з’являється онук. Високий, статний, один в один, як дідусь у молодості.
«Вітаю, мій хлопчику!» обіймає його бабуся.
«Досить», відсторонюється він.
«Чому ти раніше не приїхала?» питає втомлена Оленка.
«Я мусила тут усе прибрати і накрити стіл до твого приїзду. З роботи раніше втекла, почала варити борщ і смажити котлети», каже Оленка.
Тут дзвонить телефон, чоловік цікавиться, чи все гаразд, чи допоміг хтось дістатись. Тетяна відповідає, що вже доїхала, вони з Оленкою вечеряють за столом, накритим донькою.
За вечерею, ставлячи тарілки з борщем, Оленка питає: «Скільки котлет зїси одну чи дві?» Тетяна так втомилась і зголодніла, що могла б і три зїсти, але, подумавши, тихо сказала: «Постав на стіл, а там побачимо».
Нарешті зявилася миска з пятьма котлетами це й був увесь святковий стіл, яким донька зустрічала матір. Жінка подумала, що мають матеріальне скруту, пообіцяла, що допоможе. За вечерею донька одразу питає, коли мати поїде назад. Жінка образилась і каже: якщо заважає, може і завтра поїхати.
Увесь день Тетяна проводить сама в квартирі, а ввечері кожен у своїй кімнаті займається власним. Потім онук йде до сусідки, а Оленка до знайомих. І мати весь час залишається сама.
Тетяна почала сумувати, зрозуміла, що її тут не чекають. Почала збирати речі, випадково чула, як онук питає у матері: «Коли приїде дядько? Мали ж піти на футбол».
«Як тільки бабуся поїде», відповіла Оленка.
Засмучена, жінка швидко зібрала валізу й рушила до виходу. Не прощалася. Назустріч вийшов чоловік, який увесь час сумував за нею. Виявилося, скільки б любові і турботи вони не вкладали у дітей, дорослі діти тепер вже зовсім їх не потребують.
