Я просто хотіла бути щасливою
Оксана відкинула ковдру, перевернула подушку на прохолодніший бік і знову лігла. Трохи свіжіше, але сон не йшов. За вікном шелестіли шини рідких авто. І думки. Вони турбували найбільше. «Куди спішить запізнілий водій? Додому? Чи може, тікає від когось у ніч? Хто чекає на того мандрівника?.. Проклята спека…»
Оксана зітхнула й підвелась. Квартиру знала, як власні п’ять пальців, тому світ не вмикала. На кухні підійшла до вікна. У будинку навпроти палали два вікна. «Хтось чекає свого блукача чи оплакує його втрату?»
Молоде листя заважало розгледіти, чи стоїть хтось біля тих вікон. Оксана ввімкнула нічник, налила води з чайника. Вимкнула світло й знову глянула на той будинок. Одне вікно вже підсліпувато темніло. Вона пила дрібними ковтками, відчуваючи, як разом з водою тіло наповнюється прохолодою. Холодний лінолеум приємно діяв на босі ступні.
Поставила порожню шклянку на підвіконня й повернулась у кімнату. Але лігти у зім’яту ліжко не хотілося. Пішла до іншої кімнати й лігла на твердий вузький диван, підкладаючи під голову маленьку подушку, набиту бозна-чим.
І раптом почала провалюватись у сон…
— Гірко! Гірко! — гукали гості, піднімаючи келихи з шампанським.
Олег устав і потягнув Оксану за руку. У високих підборах вона майже дорівнювала йому зростом, могла дивитись у вічі, а не знизу догори, як зазвичай. Він дивився із захопленням, любов’ю й ненажерливим бажанням. І Оксана нахилилась, ховаючи обличчя за фатою.
— Раз, два, три… — радісно рахували гості.
Мати вчила Оксану, що в сім’ї все залежить від жінки, що вона повинна бути опорою чоловікові. І Оксана героїчно взялась будувати своє щастя.
Спочатку вони все робили разом: ходили до магазину, готували вечерю, сміючись і цілуючись. Поки одного разу не забули через поцілунки про картоплю на сковороді, і та ледь не згоріла. Вони любили одне одного. Здавалось, так буде завжди.
Через два роки Оксана народила донечку Марійку. Спочатку допомагала мати.
— Я втомилась… — скаржилась Оксана, що Олег їй не допомагає.
— Чоловік працює, втомлюється. Це доля жінки — вести господарство й виховувати дитину, — говорила мати. — Ти можеш у день поспати з Марійкою. А якщо він не виспиться, який із нього робітник?
Оксана звикла спати уривками, навіть дрімати на лавці під час прогулянки з коляскою. Коли Марійці виповнилось два роки, Оксана віддала її до садочка й вийшла на роботу.
— Ось вийду через п’ять років на пенсію, Марійку ми з батьком заберемо, а ви народите ще дитину, — мріяла мати.
Але, повернувшись у професію, Оксана й думати не хотіла про другу дитину. Олег теж не наполягав.
— Чому чоловіки зраджують? Бо коханку бачать завжди гарною, а дружина ходить вдома у затертому халаті, — вчила мати.
І Оксана намагалась, щоб чоловік бачив її завжди гарною. Вставала раніше, щоб встигнути попудрити ніс.
Але це не врятувало їхній шлюб. Донька виросла, вилетіла з гнізда, і Оксана з подивом помітила, що Олег все частіше одягав джинси замість костюма. Почав бігати вранці, хоч і так виглядав підтягнуто.
— Так модно, — говорив він.
Коли вона побачила сліди помади на сорочці, прямо запитала про коханку. Олег спочатку заплутався, потім зізнався й попросив Оксану відпустити його.
— Хіба я тебе тримаю? Іди. Тільки назад не прийму.
Сама зібрала йому речі, ані сльози. Олег повільно одягався у передпокої, кидаючи на неї погляди, наче чекав, що вона впаде його в ноги, буде благати залишитись.
Оксана стояла на порозі, схрестивши руки. «Не дочекаєшся», — говорив увесь її вигляд.
Чоловік пішов, а вона лігла на диван, втулила обличчя в тверду подушку й заридала, немов поранена вовчиця. Життя втратило сенс. Вона проплакала всю ніч, а вранці вирішила випити пляшечку таблеток. Та напередодні подзвонила подрузі.
Та відчула недобре й приїхала.
— Не смій нічого з собою робити. Уяви, яким козирем він ходитиме, якщо ти помреш через нього. Не роби йому такого подарунку.
І Оксана не випила таблетки. Повільно вона почала оживати, вчитись жити сама. Несподівано знайшла в самотності свої плюси. Могла спати до пізнього, ходити по квартирі як є, не фарбуватись у вихідні. Стала їсти менше, схудла, помолодшала. На зекономлені гроші купувала собі новий одяг.
Потім донька народила онука й подарувала Оксані новий сенс. Їй дуже сподобалась роль бабусі. Вона співала йому колискові, ліпила разом пасочки в пісочниці.
Оксані хотілось, щоб Олег випадково побачив її, зрозумів, що втратив. Уявляла його з молодою дружиною. Чи варить вона йому кашу? Чи може, вінОксана взяла маленьку дитячу ручку в свою, відчуваючи, як тепле сонце обіймає їх обох, і зрозуміла, що щастя — це зараз.
