Я пр0вчuла свого жадібн0го хлопця!

У 18 років я зустрічалася з хлопцем, якому було 29. Це були мої перші стосунки. Багато його дій, я сприймала за норму. Хоча зараз розумію, що Петро поводив себе жахливо.

Познайомились ми через подругу. Хлопець мені одразу сподобався. Гарний,  вихований, галантний. На перший погляд, ідеальний хлопець. На першому побаченні ми поїхали їсти піцу. Петро заїхав за мною. Він уже мав власну квартиру та машину. По дорозі він попрохав мене купити води. Гроші не великі, мені не шкода, подумала я, та пішла в магазин. В кафе гарно посиділи. Трішки випили вина, з’їли велику «Карбонару», а в кінці побачення Петро попрохав розділити рахунок 50/50. В мене щелепа «відпала». Хлопець побачив мою реакцію. Він швидко почав виправдовуватися. З його слів, на першому побаченні він завжди просить розділити рахунок, а потім, якщо стосунки зав’язуються, бере всі витрати на себе. Що я могла сказати? Розрахувалися кожен сам за себе і Петро повіз мене додому.

pixabay

На наступний день, Петро знов запропонував кудись піти, але я ще пам’ятала вчорашній похід в кафе. Саме через це, запропонувала посидіти в мене вдома і попити чаю з тортиком. Петро з радістю погодився.

Приїхав хлопець не з тортиком, а з вівсяним печивом. Я його ненавиджу. Це я про печиво. Сиділи пили чай, давлячись цим печивом. Зі слів Петра, тортиків не було, тому він взяв хоч щось, не з пустими ж руками їхати. Краще б без нічого прийшов.

На третє побачення, він приїхав з ромашками. Я не люблю ромашки, бо в мене на них алергія. І я казала про це Петру. Він ще й не купив їх, а сам зірвав. Може для когось це романтично, але мені потроху почало доходити який жадібний хлопець мені трапився.

pixabay

На четвертому побачені, ми поїхали одразу до Петра, по дорозі заскочили в магазин. Оскільки лягати спати нафарбованою не корисно для шкіри, я попрохала Петра купити серветки для зняття макіяжу. Вони коштують 15 гривень. Його сильно скривило. Склалось враження, що хлопчина лимона з’їв. Цілого. Вдома Петро поклав серветки до ванної кімнати та попрохав користуватися ними тільки в нього.

– Навіщо? – запитала я.

– Щоб я бачив на що ти їх витрачаєш, — здивовано відповів Петро.

Я досі не знаю, як реагувати.

Побачення тривали. Квіти та подарунки Петро не дарував. Мені ж ромашки не сподобались, отже інші квіти також не будуть подобатись. Подарунки я не отримую, тому що Петро досі перевіряє наші відносини і коли вони стануть серйозними, тоді буде дарувати.

Час йшов, а все було по старому. Ставало навіть гірше. Одного разу ми пішли пити каву. Петро купив собі лате, а мені нічого. Кава погано впливає на серце і підвищує тиск, тому мені не можна. Це він так про мене попіклувався. В мене немає ніяких проблем зі здоров’ям, окрім алергії на ромашки.

Я почала думати про припинення наших стосунків. Мені не потрібні золоті коштовності та квартири. Я хочу, щоб моя друга половинка, без цирку купила мені каву. Хіба я багато прошу?

Якось я подзвонила Петру. Він взяв слухавку та почав вичитувати мене. Мовляв, чому я не телефоную через вайбер? Це ж вигідніше.

– В мене тариф. На дзвінки дають 300 хвилин, – сказала я.

Ти марнотратка, кохана. Я вже рік рахунок не поповнюю. Дзвоню тільки через вайбер. Це безкоштовно.

А де він інтернет бере? У сусідів краде? Рахунок не поповнює, тому це цілком можливо.

Наша остання зустріч запам’яталася мені найкраще. Петро не заїхав за мною. Сказав, на роботі затримують.

– Бери таксі, кохана, та їдь до мене, ключі під ковриком, – сказав Петро по телефону.

Він обіцяв віддати гроші за таксі. Чому я повірила? Може була молода-зелена.

У квартирі я знайшла записку та гроші. Може то за таксі? Ні, не вгадала. «Коханий» прохав піти купити продуктів та щось приготувати. Ми мали сходити до ресторану, але, як завжди, за мене все вирішили та не повідомили. Взяла я список продуктів, гроші та пішла в магазин. Три години простояла за плитою. Гарно накрила стіл. Стала чекати Петра. Він з’явився в час ночі.

Ти ще тут? – здивовано запитав Петро.

– А де мені бути? Я тебе чекала на вечерю, – я була зла, як чорт, але намагалась себе стримувати.

– Ні, кохана. Їдь додому. На роботі втомився. Піду одразу спати.

В мене мову відібрало. Я йому хто? Куховарка по виклику? Біль-менш зібравшись, попросила віддати гроші за таксі і відвезти додому. Петро відмовив. В нього не було готівки, все на карті, а за машину він не сяде. Втомився.

І ось стою на вулиці. Ліхтарі не горять, нічого не видно, а в голові шумить. Це точно кінець. Додому поїхала на таксі. Знов. Витратила за цей день 600 гривень. Гарно покаталась. Це три моїх робочих дні. Краще б я ці гроші на щось корисне витратила.

Петра заблокувала в соціальних мережах та телефоні. Не хотіла бачити цю людину. Але хлопець невгавав. Він приїхав до мене на роботу. Купив гарний букет, цукерки, шампанське. Так гарно «співав» про любов! Стільки компліментів я давно не чула. Дівчата з роботи дивились на мене заздрісно.

«Ой, дівчата, забирайте його!» — думала я, дивлячись на цей цирк.

pixabay

На людях сваритися не люблю, тому відправила Петра зі всім добром додому. Пообіцяла ввечері вийти на каву, щоб нормально поговорити. Звісно ж, повертатися до нього наміру не мала.

Чекав мене мій лицар три години під під’їздом. Я б поспішила, але дуже втомилась на роботі. Коли я все ж таки вийшла, Петро ледь-ледь тримав себе в руках. Я дала записник, де порахувала витрати на таксі, воду, написала ціну, за роботу поваром, адже зараз я не його дружина, а от якщо буду, то готуватиму безкоштовно. І під цим всім списком залишила номер своєї банківської карти.

Лице Петра запам’ятаю на все життя. Більше ми не бачились, гроші ніхто не віддав. Але мене це не засмутило, адже фізіономія мого «коханого» гарно мене повеселила.

Оцініть статтю
Джерело
Я пр0вчuла свого жадібн0го хлопця!