Я познайомився з чудовою дівчиною, в якої є маленька донька від першого шлюбу. Почали жити разом, але я катег0рuчн0 відм0вляюcя приймати чyжy дитину та забезпечуватu її. У дівчинки є біологічний батько, то ж нехай він і займається її вихованням! Хіба ж я не маю рацію? От тільки кохану моя поведінка зовсім не влашт0вує.

Почну свою історію з самого початку. Півтора року тому я познайомився з Анею та відразу закохався. Дівчина виявилась не тільки дуже вродливою, а ще й розумною та цікавою. Кожних вихідних ми відвідували нові місця, ходили на концерти, багато гуляли та розмовляли. Вже через рік я зрозумів, що кращу дружину, ніж Аня годі й шукати та запропонував їй жити разом.

Проте переїхала до мене Аня не сама, а з чотирирічною донькою від першого шлюбу. Спершу я справді змушував себе полюбити падчерку, але згодом плюнув і заявив коханій: «Жити будемо разом, але Христина ніколи не стане для мене справжньою донькою». Моя позиція Ані не надто сподобалась, але врешті вона погодилась.

Я доклав усіх зусиль, щоб створити комфортні умови для проживання її доньки. Виділив окрему кімнату, купив хороші меблі, іграшки та все, що необхідно для дитини її віку.

І все було справді чудесно. Моя кохана поруч, ми в захваті один від одного, але наша ідилія закінчується, як тільки Христина повертається з садочку та забирає всю увагу матері на себе. Весь вечір вони дивляться мультики, читають книжки та малюють. Я начебто і намагаюсь поставитися до цього з розумінням та приділити вільний час собі, але ж так вічно тривати не може.

Діло дійшло до того, що тепер ми з коханою бачимось хіба що на вихідних, коли вона відвозить доньку до своєї матері. Цей час проведений з Анею неймовірний, але вже у понеділок все знову вертається на свої місця. Я хочу проводити час зі своєю коханою щодня, а не лише на вихідних.

Я вже неодноразово підіймав питання про пошук няні, але кохана категорично проти, мовляв, хороша матір ніколи не дозволить, щоб її дитиною опікувалася чужа людина. А нещодавно вона сказала, що мені доведеться прийняти Христину, адже ми тепер сім’я.

Но у мене й в голові не вкладається як можна прийняти чужу дитину? Невже мені справді доведеться все життя чекати від вихідних до вихідних, щоб побути з коханою? Ох, не на це я очікував, коли пропонував Ані жити разом…

І що ж мені робити в цій ситуації? Аню я кохаю, але її дитина псує геть усе…

 

Оцініть статтю
Джерело
Я познайомився з чудовою дівчиною, в якої є маленька донька від першого шлюбу. Почали жити разом, але я катег0рuчн0 відм0вляюcя приймати чyжy дитину та забезпечуватu її. У дівчинки є біологічний батько, то ж нехай він і займається її вихованням! Хіба ж я не маю рацію? От тільки кохану моя поведінка зовсім не влашт0вує.