Ми з чоловіком живемо вдвох, завжди допомагаємо одне одному виконувати домашні обов’язки. Квартира у нас двокімнатна, невеличка, але нам місця вистачає. Був довгоочікуваний вихідний і ми вдвох насолоджувались одне одним. На вулиці було сонячно та по справжньому весняна погода. Відвертати мою увагу почав телефон який вібрував на столі — телефонувала моя сестра двоюрідна. Я спочатку здивувалась, бо знала, що вона на роботі, закордоном й мала приїхати ближче до зими, а зараз тільки кінець квітня. Через телефон вона мене ошелешила своїми словами.
— Привіт, сестричко, як поживаєш? Я б хотіла деякий період у тебе пожити, бо знайшла роботу й мені запропонували завтра йти на стажування, а спати мені немає в кого. Прийми мене до себе на деякий час!
У мене декілька секунд був ступор. Вона нaxaбн0 напрошується! Ми з чоловіком вже колись з нею разом проживали та нічого хорошого в тому не було! З жax0м та 3лicmю згадую той період, а зараз є ймовірність повторення ситуації! Я вирішила спочатку розпитати, що сталось, а потім вже відповісти. Я прекрасно розуміла, що не можу їй відмовити, бо живу я у дідусевій квартирі, а вона така ж сама внучка як і я.
— Що трапилось, Іринко? Чому ти вже знову в Україні? Ти коли приїхала? Ти ж говорила, що не збираєшся сюди повертатись, а чекаєш у Польщі на документи. — я запитала відразу у сестри.
— Прийшлось повернутись додому, бо не було там роботи. Я вже вдома майже місяць — відповіла швидко сестра.
Це мене дуже насторожило. Адже свою сестру я добре знаю і прекрасно розумію, що не просто так вона повернулась і тітка навіть моїй мамі нічого не сказала, але заглиблюватись у ту ситуацію я не мала бажання.
— Коли тебе чекати? — запитала я у сестри з сумом у душі, бо розуміла, що тепер нам з чоловіком буде дуже «весело».
— Я приїду за дві години. Правда, ти не проти будеш? Віталіку привіт. — відповіла сестра та поклала слухавку.
Радісний настрій який був декілька хвилин тому зник. Ми розуміли, що діватись немає куди. Пішли забирати з іншої кімнати наші речі, щоб змогла заселитись сестра. Я розуміла, що таке буде тривати вічність — доки цю квартиру не продамо.Трохи поплакала, але чоловік мене заспокоїв та розрадив.
Сестра приїхала рівно за дві години. Я відчинила їй двері й відразу побачила велику валізу. У мене майже навернулись cль03и від усвідомлення того, що відбувається, але я стрималась та радісно запросила її на кухню.
Іра відразу розповіла що приїхала на два тижні, а там буде орендувати житло, якщо її звичайно візьмуть на роботу, бо від нас їй далеко туди добиратись. Мені від її слів аж радісніше стало. Я розуміла, що два тижні це не так багато.
— Не переживай, сестро! Дід тобі квартиру залишить після cмepmiі, як і обіцяв, але зараз мусиш мене терпіти. — сказала мені Іра поки я готувала каву.
Я їй у відповідь усміхнулась й нічого не відповіла.
Цих два тижні були жaxливi. Вона постійно пхала носа не у свої справи, залишала брудний посуд, не прибирала за собою, постійно брала мою техніку для укладки волосся й будь-де клала речі, а не на їхнє місце. Мені здавалось, що я зб0жeв0лiю, але я сама собі дала обіцянку, що два тижні я це зможу перетерпіти, але не довше!
Іру все ж таки взяли на роботу. Вона з’їхала з квартири, оскільки обіцяла. На наступний ранок я видихнула з полегшенням! Відчуття, що вдома спокійно та тихо тішило душу. Нарешті ми з чоловіком змогли без будь-якого дискомфорту поснідати на власній, чистій кухні. Немає кращого відчуття за те коли ти перебуваєш у власному домі та робиш там, що забажаєш.
