Так сталося, що свою другу дружину я зустрів у найбільш важкий період свого життя. Моїй шестирічній дочці потрібно було дороговартісне лікування за кордоном. А грошей зовсім не було і взяти теж не було звідки. Мама Даринки покинула цей світ, коли дочка була ще немовлям. А з рідних у мене залишилася лише старенька мама, яка і сама потребувала підтримки.
У лікарню, де лежала Даринка, часом приходили волонтери, активна молодь, яка намагалась розважити діток. Вони показували їм вистави, проводили з ними ігри та конкурси, аби відволікти дітей від болю та проблем. У Даринки відразу зав’язалася дружба з однією молодою жінкою. Через дочку познайомилася з нею і я.
Оля, так звали цю жінку, дуже прив’язалася до Дарини, по-справжньому полюбила її. А коли вона дізналася, що ми маємо фінансові труднощі, вирішила допомогти. Вона почала шукати шляхи пошуку грошей на лікування, звернулася до благодійного фонду, відкрила збір коштів, а також привезла місцеве телебачення до лікарні. Після того, як у новинах вийшов сюжет про Даринку, то нам стали допомагати багато людей. І я досі вдячний кожному з них, адже завдяки їхній допомозі нам вдалося провести для Даринки необхідне лікування.
Я був безмежно вдячний Олі, з якою мене зблизила біда. Ольга була самотньою жінкою, ми стали проводити багато часу разом, а невдовзі ми задумались над тим, щоб одружитися. Оля дуже хотіла сім’ю і я бачив, як вона любить Даринку, тому вирішив запропонувати їй стати моєю дружиною. Я бачив, що вона щиро кохає мене і прагне бути поруч, тому я не міг позбавити її щастя заміжжя. Зробив я це швидше з глибокої подяки до неї, аніж з почуття любові.
Я хвилювався про те, як складеться наше спільне життя, адже у мене не було жодних почуттів до Олі. Перший час ми придивлялися одне до одного, притиралися. Тоді траплялося всяке — сперечалися, сварилися, навіть ненадовго розходилися. Однак завжди мирилися і продовжували жити разом.
Однак невдовзі все владналося, заспокоїлося, пішло своєю чергою. Через якийсь час у нас народився син, це принесло нові приємні клопоти. Оля виявилася дуже турботливою, доброю та працьовитою жінкою. Я довіряв їй і міг покластися на неї.
Я радився з нею, щодо усього, вона завжди давала мудрі поради та зауваження. Коли я йшов на роботу на весь день, або їхав у відрядження на кілька днів, то я був впевнений, що вдома буде порядок, діти будуть у безпеці, Оля їх нагодує, повчить з Даринкою уроки, вчасно вкладе спати.
Я зрозумів, що моя дружина — моя найближча подруга, я можу з нею поговорити, отримати розраду, коли відчуваю напругу та тривогу.
Разом ми живемо вже більше 10 років і за ці роки я жодного разу не пошкодував, що покликав Олю заміж. Навіть навпаки, я боюся залишитися без неї, адже вона стала для мене надійним союзником по життю.
Виходить, що любов для дорослих людей — не найголовніше, що є у сімейному житті, оскільки любов швидко минає. А ось повага, підтримка, турбота, надійність — це ті почуття, які підтримують сімейне життя. Тепер я не маю сумнівів, що у мене ідеальний шлюб, який грунтується на взаєморозумінні та підтримці. А це не минає так швидко, як раптова закоханість.
