В 16 років я пішла жити до хлопця. Не буду називати імен, адже не це головне в цій історії. Він був старше на десять років. Мама не хотіла мене пускати. Я тільки закінчила дев’ятий клас. Зустрічалась з хлопцем рік. Це були мої перші стосунки.
Хотіла вступити до коледжу, але хлопець заборонив. Він пообіцяв забезпечувати мене. В нього традиційні погляди на стосунки. Я мала сидіти в дома та вести хазяйство, а він заробляти.
Ми прожили разом два роки. Я завагітніла. Хлопець відмовлявся одружуватися. Не розуміла, чому? Але правду швидко викрила. В нього з’явилась коханка. Бігав до неї кожен день, а мені казав, ніби багато працює. Я вірила. Коли дізналась правду, все одно хотіла залишитись. Думала, треба терпіти. Йти немає куди, ні освіти, ні роботи. Я немала телефону та своїх грошей.
Хлопець вигнав мене без нічого. Залишилась з шестимісячною дитиною на руках. Плакала цілу ніч. Переночувала в парку на лавочці. Дитину закутала в светра. Донька, ніби відчула плачевне становище своєї матері. Спала всю ніч.
Вранці гуляла жінка по парку. Вона мило щебатала зі своїм песиком. Помітила мене, молоду дівчину з дитиною, саму на лавочці в шість ранку. Жінка підійшла до мене. На її обличчі застиг стурбований вираз. Дійсно, дівчина з дитиною, заплакана, майже без одягу, а на дворі осінь, виглядала підозріло.
— У вас все добре? Може вам потрібна допомога? — Поцікавилась жінка.
Я знову заплакала. Звичайне питання розчулило мене. Людина робила свої звичайні справи, але знехтувала ним заради незнайомки.
Жінка зняла з себе теплу в’язану накидку. Закутала мене та поклала руки на мої плечі.
— Люба моя, це ти сама з дитиною на холоді сидиш?! Ходімо до мене чаю поп’ємо? Хочеш їсти? — Я кивнула. — Хутенько йдемо до мене.
Скомандувала жінка і я послухала.
В її квартирі зігрілася. Жінку звали Поліна. Вона дала мені теплу одежу, накормила, напоїла. Хотіла придумати з ковдри, щось схоже ні маленьке ліжечко, щоб я дитину поклала спати. Відмовилась. Я була шокована. Боялась відпускати дитину, хоча б на хвилинку. Я втратила майже все. Єдинне, що маю — дитина.
Поліні вдалося розколоти мене. Розповіла їй усе своє життя. Жінка вислухала. Вона категорично відмовилась кудись мене відпускати. Сказала, що я можу жити в неї. Вона давно на пенсії, діти роз’їхались. Живе Поліна сама в двокімнатній квартирі. Я соромилася приймати допомогу. З іншого боку, куди мені йти? Жебракувати з дитиною на руках?
Поліна допомогла влаштуватися на роботу. Її подруга працювала в торговому центрі в магазині одягу. Навпроти знаходилась кав’ярня. Вони шукали баристу. Я ніколи не працювала. Надзвичайно хвилювалася, ідучи на співбесіду. Нічого не вміла, не працювала. не знала, як себе поводити.
Начальниця виявилась чудовою жінкою. Мене швидко всьому навчили. Спочатку було важко. Доводилось запам’ятовувати багато і хутко. Коли вперше робила замовлення, трішки обпеклась гарячим паром, але я пробувала знову і знову. Через тиждень вийшла сама на зміну. Безмежно пишалась собою.
З першої зарплати, дала Поліні гроші на комунальні платежі та продукти. Змогла придбати дешевенький телефон. Нарешті поговорила з мамою. Хотіла розповісти їй усе, але передумала. Вона зраділа почувши, мій голос. Такою щасливою мама була надзвичайно давно. Не хотіла її засмучувати.
Я вирішила проблему з роботою та з житлом. Поки працювала, Поліна дивилась за дитиною. За що вдячна безмежно. Тепер вирішила вступити до коледжу. Оскільки в мене дев’ять класів освіти, про виш могла забути, але ж диплом все одно треба. Вирішила піти на повара. Завжди любила готувати, професія необхідна, завжди можна знайти роботу — так я думала, коли обирала навчальний заклад.
Дізналась, які будуть екзамени, купила книжок та почала самостійно готуватися до вступу. Впродовж року, кожен день після роботи, вчилась. На вихідних сиділа з дитиною, допомагала по-квартирі та гризла граніт науки. Спала мало, але мала кількість сну не бентежила. Я мала велику ціль, до якої йшла.
Рік пролетів у клопотах. Мало гуляла, мало відпочивала, але результат того вартий. Вступила без проблем, хоча на іспитах руки трусилися. Поліна щиро раділа за мене, моя мама пишалась мною. Вона досі не знала повної історії мого життя. Не хотіла піднімати важку для мене тему по телефону. Трішки звільню часу, приїду та один на один все розповім.
Навчання приносило задоволення. В мене гарно виходило. Після закінчення коледжу, перебралася на інше місце роботи. Моя минула начальниця не хотіла мене відпускати. Вмовляла залишитись, обіцяла зарплатню підняти, але діло не в цьому. Я хочу рухатися далі, здобувати новий досвід та здобути нові можливості для своєї дитини.
Влаштувалась працювати в кафе. Пропрацювала рік. Змінила роботу. Тепер осіла в ресторані. Доволі дороге місце у нашому місті. Навіщо я колись погодилась сидіти на шиї хлопця? Мені подобалось працювати самій. Раділа, що змогла взяти відповідальність за себе та дитину. Будемо чесними, мені пощастило зустріти Поліну. Мало хто візьме до себе жити людину з вулиці та ще й з дитиною на руках. Вдячна цій зустрічі.
Трапилась ще одна подія. Я вже мала йти додому. Пояснювала дівчатам куди, що класти. Привезли новий величезний холодильник. Треба було навести в ньому лад. Як тільки закінчила, попрощалась з колегами та вийшла з кухні. А в ресторані сидить мій колишній з дівчиною. В нього щелепа відвисла, коли мене побачив. А він думав без нього пропаду, чи як? Не на ту напав. Пройшла мимо, ніби не бачила його. Тільки коли вийшла, відчула тремор в кінцівках, але він швидко зник. Я змогла піднятися з колін. Пишаюсь собою та своїми успіхами, але доньку виховаю в любові до себе і з повагою до праці. Хочу відгородити її від своїх помилок. Нехай здобуде освіту, перевірить стосунки, а тільки тоді прийме серйозні життєві рішення.
