З чоловіком ми одружились, коли нам ще і 20 не було. Родом ми з одного села, тому знались ще з дитинства. Після весілля ми переїхали до його батьків, адже власного житла не мали. Вже через півтора року після весілля у нас народився син Петро, а ще через три роки донечка Віка. У них були напрочуд прекрасні стосунки, такі рідко побачиш між рідними братом та сестрою. Коли діти йшли на прогулянку, то ми з чоловіком були спокійні, адже знали, що Петро сестричку в обіду не дасть.
Пройшли роки, коли чоловіка на роботі повідомили, що нам дають квартиру та ще й трикімнатну. Ми вже і не сподівались на такий щедрий подарунок долі. Батьки чоловіка були хорошими людьми й стосунки у нас були теплі, але шістьом людям в одній маленькій хатині було все ж тіснувато.
Після 9 класу син пішов навчатись у технікум, а згодом продовжив навчання в університеті, куди вступила і Віка. Моє материнське серце було спокійне, адже діти разом їздили на навчання і повертались додому. Вони й надалі були нерозлучними, один без одного не могли прийняти жодного рішення, у них було дуже багато спільного. Мабуть, кожні батьки мріють про такі стосунки між своїми дітьми.
Пройшли роки, син одружився, а невістка переїхала до нас. Загалом, дівчина вона була не погана і жили з Петром мирно. Через два роки й Віка вийшла заміж. Мене відразу насторожило, що чоловік не спішить прописувати її у своїй квартирі, але донька мене заспокоювала, мовляв, це тимчасово, Олег не має зараз часу розбиратись з документами через завал на роботі.
Син з дружиною були не надто задоволені тим, що їм доводиться жити за нашими правилами, а тому взяли іпотеку. Петро чудово розумів, що виплатити її буде не просто, але і своє житло хочеться мати.
Проходив час і щось у стосунках Віки та Петра змінилось. Вони більше не радились один з одним, не ділились секретами та й коли бачились, то відразу виникали конфлікти.
У Петра виникли проблеми з пошуком роботи — за останній рік він по довгу не затримувався ні на одній. Його дуже лякала перспектива залишитись без квартири, оскільки такий нестабільний дохід міг вплинути на рішення банку. У доньки в особистому житті все теж не було гладко. Щодня новий скандал, Віка вже занепокоїлась, що чоловік її вижене з квартири, у якій, до речі кажучи, так і не прописав її.
Досі в особисте життя дітей ми з чоловіком ніяк не втручались, мовляв, дорослі люди й самі розберуться, але одного разу Петро і Віка посварились так сильно, що перестали взагалі розмовляти між собою. Ми почали перебирати усі можливі варіанти як їх помирити, але одного разу син навідався до нас. Ми шалено зраділи, бо думали, що наодинці зможемо переконати схаменутись та врешті-решт налагодити стосунки з сестрою. Ми сиділи на кухні, пили чай, а я все думала як почати розмову, але син мене випередив. Петро сказав таке, від чого мене очі мало на лоб не вилізли: «Мамо, тату, я прийшов, щоб попросити вас написати заповіт, де половину квартири ви залишите мені, а іншу Віці. Ми з сестрою довго радились, і зрештою вирішили, що після того, як вас не стане ми її продамо, а гроші поділимо».
Я ніяк не могла повірити своїм вухам. Ми все життя вкладали усі свої сили та час у виховання дітей, дали хорошу освіту, а тут таке! У нас ще стільки заплановано: подорожі, хотіли відкрити маленький бізнес та й багато іншого. Нам ледь за 50, а нас власні діти вже хоронять і майно ділять!
Я ще цілий день була сама не своя. Вирішила зателефонувати доньці, можливо я не правильно щось зрозуміла і вона роз’яснить ситуацію, але почула таке: «Мамо, як добре, що Ви подзвонили. Я вважаю, що заслуговую на більшу частину квартири, ніж Петро! У нього хоч іпотека є, а у мене ж зовсім нічого. Ви вже вирішили, коли підете писати заповіт?» Сказати, що я була шокована — не сказати нічого. Від Віки я зовсім не очікувала такого. Я висказала дітям усе, що думала та відмовилась складати завчасно заповіт. Петро і Віка страшенно на нас образились та почали поводитись доволі підозріло.
Соромно зізнатися, але після таких слів, я почала боятись власних дітей! Раптом, вони вирішать раніше призначеного терміну нас на той світ відправити…
