Підвела на ноги свою свекруху. Але досі обурююсь, що не прополола грядки.
Що ти тут робиш? вигукнула свекруха, стоячи посеред ліжка з качками. Такого сорому наше подвіря ще не бачило. А я не ховалася за дитиною, мала сімох і жодного буряну!
На її крик вже збіглися сусіди. Приліпились до тину, мов ворони, і зразу почали перемивати кістки, обговорюючи почуте слово в слово. Свекрусі до вподоби була ця увага: від того вона розійшлася ще дужче. Вилила все, що мала на думці, а я стояла німа від здивування. Нарешті, втомившись від власного галасу, вона глибоко зітхнула і голосно, так, щоб почули всі на вулиці, додала:
Я промовчала.
Тихо пройшла повз неї, міцніше притискаючи дитину до грудей. Зайшовши у хату, відкрила шафу, дбайливо відсортувала у спеціальну коробку все, що має забрати свекруха сьогодні ввечері й зранку. Навіть не складаючи, накидала речі сина і свої у сумку. Не сказавши більше ані слова, вийшла за поріг.
Через три дні подзвонила свекруха:
А що ти зробила з усіма тими речами, які пан професор передавав? Я попрохала сусідку хай купить трошки, а вона каже: один слоїк коштує дорого. Ті, що з написами незрозумілими, взагалі казала не брати й не міняти. І що мені тепер робити? А ти пішла, образилася, а я маю тут передати Богу душу?
Я її не послухала. Вимкнула телефон, дістала сім-картку. На цьому все. Далі вже сил ані фізичних, ані душевних немає.
Рік тому, незадовго до народження мого синочка, чоловік мій потрапив у біду не впорався з авто на зимовій трасі. Ледь пригадую, як збиралася провести його в останню путь, як швидка забрала, а наступного ранку я вже стала матірю… Не хотілося нічого. Усе довкола втратило вагу без коханого чоловіка. Я годувала і заколисувала сина машинально бо так треба.
Вивів мене із заціпеніння дзвінок.
«Твоя свекруха хвора, кажуть не переживе сина довго…»
Вирішила не зволікати. На виписці продала квартиру в Києві. Частину грошей віддала за будівництво нового житла нехай у сина буде своє, коли виросте. А сама поїхала рятувати свекруху.
У той рік я не жила існувала.
Забула про сон, бо доглядала й свекруху, й малого. Дитина неспокійна, а свекруха без мене й на хвилину не могла. Добре, що гривень вистачало. Зверталась до найкращих лікарів по всій Україні, щоб навідувались і радили, як рятувати. Купувала всі препарати, що призначили, і таки підняла її на ноги. Спочатку водила її по хаті під руку, потім по двору. А коли зміцніла, вже й сама гуляла а далі…
Не хочу про неї ані чути, ані бачити. Хай сама розбирається зі своїм здоровям. Принаймні мудрості вистачило не витратити на неї все до копійки. Переїхали ми з сином до нового помешкання. І подумати не могла, що воно буде так.
Я прагнула мати сімю із чоловіковою матірю, бо й так залишилася сиротою. Та тепер досить. Своєму ж синові мушу пояснити: не кожен заслуговує на добре ставлення. Дехто більше переймається чистими грядками…
