Моя мати завжди всім допомагала. Вона завжди була вихованою та безвідмовною. Всі її вважали дуже доброю людиною. Але насправді вона просто слабохарактерна та не вміє сказати «ні». Я брали з неї приклад та виросла такою ж як і моя мати. Але в один момент я вирішила, що так не може продовжуватися вічно і почала кардинально змінюватися.
Почнемо з дитинства. Моя мати виховувала мене сама. І як я вже сказала саме вона виховала в мені таку ж безвідмовну людину як і вона. Навчила приховувати свої емоції. Навчила посміхатись, коли дарують подарунок, який мені геть не подобається. Дякувати за торт чи смаколик, який я терпіти не можу. Часто було так, що мама приходила з роботи, дуже втомлена, буквально валилась з ніг. А тут безтактні гості, які приходили без попередження. Мама різко зривалась з ліжка та приймала їх, не показуючи свою втому та невдоволення.
Завжди займалась з великою кількістю дітей англійською. Задарма. Сиділа з хворими дітьми подруг. Задарма. Були пару таких подруг, які завжди потім приносили якісь подарунки, чи відплачували якось по іншому, але таких було буквально одна-дві. Інші ж подруги та знайомі вважали, що так і має бути. Я ще маленькою зрозуміла, що вони використовують мою маму, бачучи, що вона не може відмовити.
І я виросла такою ж.
Завершивши інститут я знайшла роботу. Свої обов’язки я виконувала гарно, можна сказати відмінно. Якось мені доручили привітати нашого колегу з днем народженням. Я не змогла відмовити. Витратила дуже багато часу та сил, а у відповідь отримала сухе «дякую». Ну і як ви вже зрозуміли мене призначили, а точніше на мене звалили обов’язок влаштовувати такі привітання для всіх у відділі. Але мене при цьому привітала лише одна колега невеличким подаруночком та тортиком.
Також я ніколи не відмовляла в допомозі всім своїм подругам. Якось моя подруга зимою зламала ногу та вивихнула руку, впавши під час ожеледиці. Я допомагала їй. Жила в неї місяць та доглядала за нею. Але ось коли мені потрібно було на важливу зустріч і я не встигала то вона відмовилась підвезти мене, мовляв дуже зайнята.
Такого ж «хорошого» я собі знайшла і хлопця. Коли він захворів рідкісною хворобою і йому доводилось їсти по годинах і обов’язково займатись спортом, його раціоном зайнялась я. Він бачите, не хотів лишнього клопоту додавати в своє життя. Хоча хворіє він, а не я. Коли я почала розмову про нові продукти в раціоні він сказав, що я сама маю з цим розібратись, це не його проблема. А чия тоді?! Я хворію чи він?! Це була одна з останніх крапель.
Остаточно я прийняла рішення після того як сталась наступна ситуація. Мене друзі запросили на день народження, яке мало відбутися в будинку мого друга в примісті. Я погодилась прийти. Але був один фактор, який мене бентежив – мене запросили на шосту вечора. Якось зарано для святкувань. Я приїхала на таксі до того будинку, а там нікого. Подумала, що можливо помилилась, але тут з будинку вийшов той мій друг і каже:
-Привіт, заходь! Дивись, о восьмій всі мають зібратися. Треба прибрати в будинку та приготувати все до святкувань. Ти давай починай, а я поїду в магазин по спиртне.
Така наглість мене просто шокувала. Тобто я маю приготувати все на день народження, на якому я ГОСТЬ. Я не наймалась ні до кого ні прибиральницею ні куховаркою! Я розвернулась та пішла звідти. Замовила таксі та поїхала додому. Вже в квартирі я виплакалась від обіди на всіх.
Я вирішила, що мені треба терміново змінюватись. Перестати бути зручною для всіх! Досить! Досить дозволяти іншим використовувати себе.
Прийнявши таке рішення мені стало дуже легко на душі. Мене перестали хвилювати проблеми інших людей. Пішла від хлопця, почала впевнено відмовляти та коли мене щось не влаштовувало говорити про це. Я відмовилась влаштовувати свята на роботі і в мене з’явилось багато часу на себе. Зрозуміла, що в мене не було справжніх друзів.
Мамі було важко прийняти мої зміни, але з часом вона все ж погодилась з тим, що так жити набагато легше. Я плекаю надію, що мама теж почне змінюватись, хоча вважається, що старшому поколінню важко змінитися.
А зараз я живу спокійно та щасливо. Я рада, що змогла змінитися!
