Я п0кuнула сина, коли тому не було ще трьох, щоб заробити йому на краще життя! Через двадцять років я повернулась, але замість подяки, отримала лише дoк0рu!

Щасливе сімейне життя у нас з чоловіком тривало не довго — всього 5 років. Після народження нашого сина Павлика, коханий почав віддалятися від мене, а згодом і зовсім заявив, що йде до іншoї. Тоді й настав найсkладнішuй період мого життя. За аліменти мені за ледь вдавалось купити їжу для себе та дитини, не кажучи вже про хороший одяг, підгузники чи іграшки. Перші два роки нам якось вдалось протягнути, але згодом я вирішила — треба все брати у свої руки. У рідному містечку дівчині без вищої освіти знайти високооплачувану роботу було просто нем0жлuво, тому я наважилась поїхати на роботу в Італію. Спершу було дуже лячн0, але моя давня знайома, яка вже третій рік там працювала, пообіцяла мені допомогти з працевлаштуванням.

Нещодавно я повернулась на Батьківщину, зараз мені п’ятдесят, загалом я пробула на заробітках 19 років. За цей час, мій син став дорослим чоловіком і тепер ненавидить мене! Він вважає мене найгіршою матір’ю у світі!

Проте я ж не покинула Павлика самого — я відвезла його до своїх батьків у село. Усе дитинство його оточувала лише любов та турбота, був завжди ситий та одягнений. Павлик дуже любить своїх бабусю та дідуся, але все одно стверджує, що вони не змогли замінити йому матір.

Рік тому сталась велика 6іда — загинув мій батько. Матір вже теж старенька, не здатна тягнути на собі будинок, тому я була змушена приїхати. Я була рада поверненню, адже дуже скучила за Павликом. За ці роки, він встиг закінчити університет та знайти собі роботу. За зароблені в Італії гроші, я придбала йому велику двокімнатну квартиру в самому центрі міста.

Проте син, схоже, вже викреслив мене зі свого життя. Він ніяк не може пробачити, що я тоді залишила його з бабусею та дідусем. Скільки б я не намагалась налагодити з ним контакт — усе марно.

Двадцять років я був тобі непотрібний, а тепер ти згадала про мене? — заявив він мені.

— Я про тебе не забувала ні на секунду! — спробую донести я до сина. — Усі ці роки я трудилась лише заради твого щасливого життя, щоб у тебе було все тільки найкраще! Я постійно телефонувала до батьків, до тебе! Невже ти забув, що ми регулярно розмовляли? Якби не заробітки, я б не змогла оплатити тобі навчання в університеті чи купити квартиру. Благаю, зрозумій мене!

Проте розуміти син мене не хотів. Він просто не розуміє як це — залишитись самій у маленькому місті, без чоловіка та грошей і ще й з маленькою дитиною на руках! Я лише хотіла кращого життя для свого єдиного сина.

Усі зароблені гроші я пересилала батькам. Робота була не проста, я доглядала немічних пенсіонерів, жила у них, що дозволяло економити на житлі, на обід ходила у церкву, де безкоштовно годували усіх, хто того потребує. Таким чином, мені вдалось вивчити сина у хорошому університеті, а тепер ще й квартиру купити. Крім того, я не лише придбала квартиру, а й зробила ремонт та обставила меблями. Зі мною Павло жити усе одно відмовляється, тому я залишилась разом з матір’ю.

Я й гадки не маю як тепер знайти спільну мову з дорослим сином. Він твердо стоїть на своєму — я жахлива матір, яка кинула свого сина напризволяще і він мені нічого не винен! З його слів, гіршу маму, ніж я й уявити неможливо…

Я Павлу кажу — ось коли будуть у тебе свої діти, тоді й зрозумієш мене! Навряд чи станеш сидіти склавши руки, коли грошей не вистачатиме, навіть, на кашу для дітей! А він мені, уявіть собі, заявив: «А я дітей не планую взагалі заводити! Як з ними тільки одні проблеми, то навіщо мені такий тягар нести? Проживу щасливе життя для себе!». Після таких слів я мало не зомліла. Невже усе молоде покоління росте таким егоїстичним та безвідповідальним? Усі їм щось винні! Як можна думати тільки про себе?

Три місяці тому у мене зав’язалися романтичні стосунки з сусідом Миколою. Він вдівець, донька його доросла, багато років вже живе у столиці. І ось нещодавно він запропонував мені одружитись та переїхати до нього, а матері найняти доглядальницю, коли буде потрібно.

Я дуже зраділа його пропозиції, адже вже й не сподівалась на старості років знайти своє щастя, але син категорично проти. Сказав, що якщо я дам згоду, то він ніколи більше зі мною навіть не заговорить.

І ось як мені налагодити стосунки з сином? Невже я й справді така жахлива матір, бо покинула його? Може й дійсно було краще харчуватись недоїдками, але бути поруч з Павлом?

Оцініть статтю
Джерело
Я п0кuнула сина, коли тому не було ще трьох, щоб заробити йому на краще життя! Через двадцять років я повернулась, але замість подяки, отримала лише дoк0рu!