У мене ще до одруження народилася дитина — кришталева краплина моєї неповторної історії. Тепер я стою перед важливим випробуванням — знайти злагоду з теперішньою законною дружиною.
Моя дружина, з печаллю у серці, виступає проти сплати аліментів моїй позашлюбній дочці. Її душить біль іобраза та охоплює невизнання того, що я віддаю свої кошти дитині, народженій не в шлюбі. Вона вбачає в матері цієї дитини єдину винуватицю у всьому цьому безладі.
Однак, я не можу згодитися з таким підходом. Справжня любов не знає меж і не ставить питання про статус нашого початку. Дитина, що з’явилася в цьому світі, не має ніякого зв’язку з нашими помилками, непорозуміннями або сумнівами. Вона є невинною і ні в чому не винна перед моєю дружиною.
Тому тихцем я продовжую надсилати гроші своїй позашлюбній дочці, дівчинці, до народження якої я причетний. Це моя маленька місія — забезпечити їй хороше майбутнє, незалежно від того, як складуться стосунки між мною та моєю дружиною.
Нехай відстань не стане перешкодою для нашого почуття відповідальності. Нехай я обережно та безшумно тчу нитки любові і опіки, які невидимо зв’язують наші душі з дитиною, що несе мою спільну кров. Нехай мої руки ніжно підтримують її перші кроки, а наші серця — завжди будуть поруч, навіть якщо шляхи наші розділені.
Врешті-решт, коли маленька позашлюбна дочка виростатиме, я маю знати, що зробив все можливе для її щастя. Знищуючи образу та невизнання, я дарую їй любов та матеріальну підтримку. І хоча шлях до злагоди може бути складним, я прагну знайти спільне рішення для добробуту своєї дитини.
Нехай ці зусилля стануть насінням миру та розуміння. Нехай наша дружба, хоч і на нових основах, збережеться. І найголовніше — нехай позашлюбна дочка відчуває мою безмежну любов, яка здатна перепливати будь-які межі та перешкоди.
Тисячі кілометрів ми перебуваємо одне від одного, але я все одно намагаюся знайти способи підтримувати зв’язок з нею. Кожного вечора, коли сонце сідає за горизонт, я сідаю до комп’ютера і пишу їй листа. Ці листи — це мої сповіді, мої висловлення любові і підтримка. У кожному рядку я намагаюся передати свої почуття, щоб моя дочка відчула тепло і зв’язок, який ми маємо.
У кожному листі я розповідаю їй про свої думки, мрії та прагнення. Я ділюся з нею своїми спогадами з дитинства і радостями, які ми разом пережили. Розповідаю про те, як я пишу цей лист у спокої і тиші, уявляючи себе поруч з нею. І навіть якщо вона не може мене фізично побачити, я сподіваюся, що мої слова передадуть їй почуття близькості.
У своїх листах я також виражаю свою підтримку і віру в її можливості. Я пишу про те, що вона здатна досягти всього, що завгодно, і закликаю її не втрачати віру в себе. Я нагадую їй, що вона завжди може на мене розраховувати, незалежно від відстані між нами. Мої листи — це спосіб сказати їй, що я завжди поруч, готовий підтримати її в будь-який час.
Крім листів, я намагаюся знайти час для відеодзвінків з нею. Хоча це може бути незручно через різницю у часових поясах, ми знаходимо спосіб побачитися одне одного. Ці відеодзвінки — це наші особисті зустрічі, коли ми можемо обговорити різні речі, поділитися новинами і просто побачити одне одного. Кожен раз, коли я бачу її посмішку на екрані, я відчуваю, що наш зв’язок стає міцнішим.
Хоча наша розлука може бути важкою, я вірю, що поступово моя дружина зм’якне до моєї позашлюбної дочки. Якщо ми зможемо зберігати нашу любов і зв’язок навіть на відстані, то разом ми зможемо подолати будь-які перешкоди. І я буду продовжувати писати листи, дзвонити і підтримувати наш зв’язок, щоб моя дитина відчувала, що в неї завжди є батько поруч.