Отже, слухай, була така історія.
Оксана та Дмитро були на весіллі її найкращої подруги. Свято вже добігало кінця, коли ведущий оголосив: «А тепер наречена кидатиме букет!» Оксана й не думала брати участь, стояла осторонь, коли раптом — бах! — квіти летять прямо до неї. Вона машинально простягнула руки — і ось букет у неї в долонях. Гості зааплодували, а Дмитро театрально вхопився за голову. Ну, звичайна реакція хлопців, коли їх дівчина ловить «той самий» букет.
Оксана вже йшла назад до свого столика, коли почула розмову за трохи відчиненими дверима. Впізнала голос Дмитра.
— Ну, тепер тримайся! — реготав хтось. — Оксана твоя вже мисленно в ЗАГСі. Букет же піймала!
— Як привʼязалась, так і відвʼяжеться, — усміхнувся Дмитро. — Я женитися ще років пʼять точно не збираюся. Мене й так непогано годувати.
— Побився об заклад, через півроку сам поведеш її до ЗАГСу? А якщо ні — вона знайде когось успішнішого. А ти залишишся з каструлями й шкарпетками.
— Тримай мене за слово! Ми вже рік разом живемо — вона нікуди не подінеться. Борщ варитиме, білизну прасуватиме.
Оксана завмерла. Все всередині став холодним. Вона не влаштувала скандалу — не хотіла псувати подрусі свято. Взяла пальто, викинула букет у смітник біля входу і викликала таксі.
Вони з Дмитром знімали квартиру, ділили все навпіл: оренду, рахунки, їжу. Дмитро намагався звалювати всю домашню роботу на Оксану, але та чітко пояснила: якщо вона господиня, то він — спонсор. Не влаштувало. І Дмитро неохоче почав мити посуд і прибирати.
Але друзям він усе ж розповідав, нібито у нього ідеальний стосунок, де жінка радіє перебирати його шкарпетки.
Повернувшись додому, Оксана мовчки дістала валізи. Більшість її речей зберігалася у батьків, тому збір зайняв півгодини. На кухні вона висипала сміття, викинула все з холодильника і залила борщем. Хотіла навіть його футболки замочити в цій каші — але передумала.
І поїхала.
Через тиждень у її житті все змінилося. Їй запропонували переведення до головного офісу — справжній кар’єрний крок. А ще… тест показав дві смужки. Вагітність.
Треба було терміново вирішувати: кар’єра чи материнство. Лікар підтвердив — термін маленький, є час подумати. Оксана вибрала кар’єру. Провела процедуру, оформила переведення, взяла кілька днів відпочинку і просто лягла спати. Просто спати. Без чиїхось шкарпеток.
Повернулася з медового місяця подруга Марійка та завітала до неї:
— Ви ж були ідеальною парою! Я думала, ти вже каблучку вибираєш.
— Я пішла. Він — не моя людина. А щодо «ідеальної пари» — це лише ззовні так виглядало. Та й… — Оксана запнялася, але несподівано для себе виклала все. І про вагітність, і про вибір.
Марійка кивала. Обіцяла мовчати. Але, як то буває, розповіла чоловікові. А той — Дмитру.
Він прийшов до дому Оксаниних батьків:
— Як ти могла? Це ж і моя дитина була!
— Ти — хто мені? Чоловік? Ми з тобою разом лише на твоєму дивані й у твоїй голові.
— Я б допомагав! Грошима! Вихованням!
— А ти мене спитав, чи хочу я залежати від подачок? Чи хочу бути матір’ю-одиначкою? Я обрала себе. Ти — замалий чоловік, щоб стати батьком.
— Нащо ти сміття в холодильник вилила?
— Ну, вибач, був настрій. Бувай, Дмитро.
Він дивився їй усліл. Через два дні йому довелося платити за вечерю для всієї компанії — побився ж об заклад.
Так, люди дійсно риють собі язиками ями.
