Виберу тебе…
На першому ж занятті в університеті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обидві гарненькі, зовні навіть схожі. Відтоді їх завжди бачили разом.
Марія вважала, що гідніша чогось більшого, аніж ціле життя в маленькому провінційному містечку, як у її батьків. Мати працювала продавчинею, батько будівельником, ну і, звісно, пив. Після школи вона заявила, що їде вступати до Києва.
Батьки зітхнули, але не перечили. Вирішили, що, може, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама виховувала двох дітей. Багато грошей вони надсилати не могли, але овочі з городу та домашні заготовки відправляли з оказією. Сусідка працювала провідницею у потягах якраз на київському напрямку.
Опинившись у Києві, Марія вирішила, що зробить усе, аби не повертатися додому. Вона й з Оленою потоваришувала саме тому, що та корінна киянка. Батько у неї лікар, мати — економістка. Гарна, інтелігентна родина.
Олена прониклася співчуттям до Марії, а та цим користувалася. То поскаржиться, що чоботи прорвалися, а грошей на нові немає. Олена одразу поділиться займою парою. Нема в чому піти на вечірку? Олена і сукню нову віддасть, адже фігури однакові. І ночувала Марія в подруги, особливо під сесії. У гуртожитку не підготуєшся.
Марія ненавиділа навчання, але сиділа над книжками, хоча дуже хотілося гуляти по клубах. Нічого, от вивчиться, закріпиться в Києві — тоді й нагуляється.
Олені, навпаки, усе давалося легко, без зусиль. Марія заздрила, хоч виду не показувала. Як часто буває, обидві закохалися в одного хлопця — привабливого, спортивного. Він приїхав до Києва з військового містечка, де служив його батько. Незабаром вони стали невіддільним тріо.
«Юре, ти з ними як, по черзі чи разом? Поділися однією», — жартували хлопці.
Навіть викладачі кепкували, питаючи, в кого ж він закоханий.
Юрко не звертав уваги на підколювання. Йому більше подобалася спокійна і лагідна Олена. Але він боявся показати це, аби не подумали, що він обрав її через київську прописку.
На лекціях він ніби випадково торкався її коліна своїм, схиляв до неї голову, ніби хотів щось сказати. Те, що впускали інші, Марія відразу розуміла по напружених обличчях у такі моменти. І образа від несправедливості накривала її з головою. Мало того, що Оленка народилася в Києві, у гарній родині, так ще й хлопця влюбила в себе — самого кращого.
Юркові набридло приховувати почуття. Він зізнався Олені в коханні, а Марії все частіше давав зрозуміти, що третя зайва. Компанія розпадалася. Марії це не подобалось. Втрачати Олену вона не хотіла, як і поступитися їй Юрком.
І почала вона думати, як відновити справедливість, перешкодити серйозним стосункам між закоханими. Відкрито діяти не можна — треба зробити так, щоб Олена з Юрком посварилися. І тягнути не варто. Третій курс добігав кінця, залишилося здати сесію. А раптом вони побралися до випуску?
«Хоч би ногу зламала та сиділа вдома. Ні, тоді Юрко носитиме її на руках. Краще нехай прищами вкриється. Куплю їй полуниці…», — думала Марія.
Але доля дивним чином берегла Олену. Ногу вона не зламала, а прищі висипали у самої Марії.
Перед сесією у Юрка серйозно захворіла мати. Він домовився у деканаті, що здасть іспити у серпні, і поїхав додому. Стояла спекотна літня погода, рідкісна для Києва. На пляжі б валятися, а не сидіти над книжками. Після першого іспиту подруги йшли містом. Марія зупинилася біля вітрини весільного салону.
«Яке б ти вибрала плаття на весілля?» — спитала вона Олену.
«Не знаю, не думала про це».
«Не вірю. Усі дівчата мріють про біле плаття. Я б хотіла ось таке», — Марія показала улюблене плаття з пишним подолом. — «Мені пасує, як гадаєш? Слухай, а давай зайдемо, приміряємо? За це ж грошей не беруть».
«Та годі. У таку спеку в капроні спрієш. Підемо краще морозиво купимо», — Олена потягнула подругу від вітрини.
«Ну, Оленко, ну давай зайдемо. Ніби я наречена, шукаю плаття, а ти подружка нареченої чи свідкова», — благала Марія.
«Міряти плаття, коли тобі не зробили пропозицію — погана прикмета, заміж не вийдеш», — намагалася вгамувати подругу Олена.
«Дурниці, бабусячі забобони. Ти ж обиратимеш плаття заздалегідь, а не перед самим весіллям. Усі так роблять і виходять заміж. Тільки одне плаття приміряю, ну будь ласка», — упрошувала Марія.
«Гаразд», — згоджувалася Олена.
Вони зайшли до салону. Їх зустріла стомлена від спеки й нудьги продавчиня.
Марія ввійшла в роль нареченої й прискіпливо розглядала плаття. Вибрала улюблене і пішла до приміряльні. Олена визнала, що плаття дуже гарне і йде Марії. Хоть зараз до ЗАГСу, було б із ким.
«Коли вони вийшли з салону, Марія глянула на Олену та вперше відчула, що, можливо, щастя не в тому, щоб відібрати в когось його долю, а в тому, щоб знайти свою.
