Я ніколи не кохав свою дружину й не раз говорив їй про це. Вона не була винна ми жили досить добре. Вона ніколи не влаштовувала сцен, нічого не дорікала завжди була лагідною та турботливою. Але суть залишалася незмінною: кохання між нами не було.
Щоранку я прокидався з думкою піти. Мріяв знайти жінку, яку справді кохатиму. Та й уявити не міг, як доля все переверне.
З Оленою мені було комфортно. Вона не лише ідеально вела господарство, але й була просто сяючою. Друзі заздрили й не розуміли, як мені так пощастило з дружиною.
Я теж не розумів, чим заслужив її любов. Я звичайна людина, нічим не краща за інших. Але вона мене кохала… Як так виходило?
Її любов і відданість не давали мені спокою. Ще гірше було уявляти, що після мого відходу хтось інший займе моє місце. Хтось багатший, привабливіший, успішніший.
Коли я думав про неї з іншим збісав від ревнощів. Вона була моєю, навіть якщо я її не кохав. Це почуття володіння виявлялося сильнішим за розум. Але чи можна прожити все життя з тим, кого не любиш? Я думав, що зможу, але помилявся.
«Завтра скажу їй усе», вирішив я перед сном. Вранці за сніданком набрався сміливості.
Олено, сідай, треба поговорити.
Звісно, я слухаю, коханий.
Уяви, що ми розлучаємось. Я йду, живемо окремо…
Олена засміялася:
Які кумедні думки! Це гра?
Дослухай до кінця. Я серйозно.
Гаразд, уявляю. І що далі?
Скажи чесно: чи знайдеш когось іншого, якщо я піду?
Іване, що з тобою? Чому ти хочеш піти?
Тому що не кохаю тебе й ніколи не кохав.
Що?! Ти жартуєш? Я нічого не розумію.
Я хочу піти, але не можу. Думка, що ти будеш з кимось іншим, не дає мені спокою.
Олена задумалася на мить, потім спокійно відповіла:
Я не знайду нікого кращого за тебе, тож не хвилюйся. Іди, я ні з ким не буду.
Обіцяєш?
Звісно, запевнила вона.
Почекай, але ж куди мені йти?
У тебе немає жодного місця?
Ні, ми завжди були разом. Мабуть, мені варто залишитися поряд з тобою, сумно сказав я.
Не бійся, відповіла Олена. Після розлучення обміняємо квартиру на дві менші.
Серйозно? Не очікував, що ти так мені допоможеш. Навіщо тобі це?
Тому що я тебе люблю. Коли кохаєш не тримаєш силою.
Минуло кілька місяців, ми оформили розлучення. Незабаром я дізнався, що Олена не здержала слова. Вона знайшла іншого чоловіка, а квартири, що дісталися їй від бабусі, і не думала ділити. Я лишився ні з чим.
Як тепер можна вірити жінкам? Не знаю.
Що ви думаєте про вчинок Івана?
