Ніхто мене не навідає, нікого я не запрошую, урожай і інструменти не ділю у нашому селі мене вважають трохи диваком.
Тож я вирішив піти на передоднедо пенсію. Міське життя мене задушило, і я захотів жити в тиші, наодинці з природою, вирощувати овочі, фрукти і ягоди, пити травяний чай з натуральним медом. Тому ще до виходу на пенсію придбав будинок у селі біля Львова за кілька сотень тисяч гривень.
Навесні посадив квіти, купив і розставив скульптури гномиків, білок і маленьких ліхтариків. Під час роботи отримував зайві погляди од сусідів. Одного дня одне сусідське пані, Оленка, вже не витримала і підбігло до мого саду, коли я садив розсаду.
Вона скаржилася, що забула посадити петуниї, і натякнула, що я маю роздати їх їй. А навіщо я мав би ділитися розсадою з жінкою, яку не знаю? Петуниї капризна рослина, а у мене їх всього десять штук. Я вдав, ніби не зрозумів її натяку.
Через півтора тижня я побачив, як інша сусідка розмовляє через паркан із жінкою, що час від часу поглядає у мій бік. Мені здалося, що вони говорять про мене.
Одного спекотного літнього дня я працював у саду, коли раптом мене розбудив голос жінки. Вона стояла біля паркану і крикнула мене. Сказала, що проходила повз мій будинок і бачила, як на кущах дозрівають плоди. У неї ще не було стиглих фруктів. Я здивувався: як можна зайти в чужий дім без запрошення і просити плоди? Чи правильно, що я їх не їм сам, а зберігаю для донечки Анастасії?
Одного разу я стояв у магазині, купував цукерки, а позаду мене у черзі почала жінка з сусідньої вулиці питати, для кого ті ласощі, чи запросив би я її на чай до себе. Навіщо їй це? Чому вона турбується, що я купую цукерки? І навіщо запрошувати незнайому, яка не є ні подругою, ні родичкою, ні колегою?
Тиждень тому одна сусідка, Марічка, спостерігала, як я копаю маленькою лопаткою в саду, і запитала, що, де і коли я купив. Це змусило мене відчувати, що мушу давати ввічливу відповідь.
У місті таких ситуацій не буває. Ніхто не задає навязливих і дурних питань, не просить зайти в дім, не ділить урожай чи садовий інвентар. Однак один із моїх сусідів довірив мені, що багато селян вважають мене дивним. Хоча так, так і має бути.
Мені все одно, що вони думають. Я купив цей будинок, щоб мати спокій і особистий простір, а не щоб дружити з жінками села чи втягнутись у плітки. Якщо так вони і вважають, то нехай залишають мене в спокої й тримаються подалі від мого саду і душі.
