На першому курсі університету я познайомилась з Остапом. Вчились ми на одному курсі, але в різних групах. Ми спершу почали просто дружити, але згодом ця дружба переросла у романтичні відносини. На четвертому курсі ми пішли на роботу і почали орендувати квартиру та перевелись на заочне навчання.
Ми добре та щасливо жили. Наприкінці четвертого курсу я завагітніла і ми з Остапом неймовірно зраділи цій новині. Ми зіграли гучне весілля на якому були всі наші друзі та одногрупники. Ну і звісно ж рідні. Всі були дуже раді за нас та бажали довгого та щасливого життя. Але…
Одного вечора мій чоловік ліг спати та… зранку він не прокинувся. І тепер більше ніколи не прокинеться. Я стала вдовою на дев’ятому місяці вагітності побувши в шлюбі буквально пів року.
Всі мої мрії про щасливу сім’ю, моє безмежне кохання… Все в один момент покотилось у прірву. Я не знала що робити, не знала як мені жити далі. А через надмірні хвилювання та горе утрати наш любий синочок, Яків, народився передчасно.
Цілий рік я ходила сама не своя. Але при цьому не покладаючи рук старалась турбуватись про Якова якнайкраще. Він тепер єдиний сенс мого життя. Я буду старатись ради нашого сина, який так сильно схожий на мого коханого, який тепер слідкує за нами з небес.
Я вірю, що Остап тепер оберігає нас з Яковом, наче янгол охоронець і в подальшому майбутньому в нас все буде просто чудово!
Люди, цінуйте рідних та коханих людей, бо вони можуть дуже неочікувано покинути вас.
