Ми почали зустрічатися з Яною ще в школі. Перші роки все було добре. Пр0блеми почалися після весілля. Дружина не хотіла працювати. Вона любила гуляти з подружками та фарбуватися. Більше в неї інтересів не було. Я кохав цю жінку і сподівався, що щось зміниться.
Коли Яна завагітніла, я вмовив її залишити дитину. Думав, дитина позитивно вплине на наші відносини. Під час вагітності та перший рік материнства, дійсно життя покращилось. Дружина почала читати книги про виховання дітей, присвячувала синові більшість часу, про подружок забула.
Сину виповнилося два і жінка знов все закинула. Пропадала в барах з подружками, досі не працювала. Ми все більше віддалялися один від одного. Бувало, місяцями перекодувались трьома словами і все. Вона не цікавилась ні мною, ні сином.
Єгор ріс розумним хлопцем. Він бачив, що між його батьками немає теплих стосунків. Син підріс та просив не залишатися з мамою через нього. На його думку, нам буде краще один без одного. Я погодився.
На той момент, я був закоханий в колегу. Ми часто виходили на каву або ж разом обідали на роботі. Вона більше мені підходила, та й характери у нас схожі. А син дійсно дорослий і легко переживе розлучення своїх батьків.
Я мав сказати Яні про свої наміри, але вона принесла тест на вагітність. Я не хотів цієї дитини, але дружина була рада. Вона сказала, що давно бачить розкол в нашій сім’ї. Може ця дитина допоможе все склеїти. Я так не думав. Мої почуття давно пройшли. Перед мною сиділа чужа людина. Занадто багато років ми просто жили, як сусіди. Але Яна була налаштована народжувати. Про аборт навіть думати не хотіла.
Мене виховали так, що совість не дозволяла покинути вагітну від мене жінку. Я дав згоду на другу дитину. З колегою продовжував бачитися. Син усе знав, але дружині нічого не говорив.
Так я став жити, фактично, на дві сім’ї. З Аліною завжди цікаво. Ми чудово проводили час разом. Завдяки спільним інтересам, нам було куди піти та про поговорити. Мені цього не вистачало всі вісімнадцять років подружнього життя.
Яна теж старалась. Почала вимивати квартиру, багато готувати, навіть проявляла інтерес до мого життя. Я підігравав, але розумів – ця ідилія довго не триватиме. Другого сина назвали Артемом. Єгор теж підігравав. І ось ми вчотирьох граємо гру «щаслива родина», але щось щастя не стає більше.
Так пройшов ще рік. Дружина досі «тримала планку». На жаль, я вже не хотів жити з цією людиною. Усвідомив, що діти не допоможуть склеїти сім’ю чи повернути кохання. Яна давно не цікавить мене: ні як жінка, ні як людина. Через це я не міг полюбити Артема. Він був для мене чужим. Окрім того, я не хотів цю дитину. Яна наполягла на його народжені. Нехай вона ним і займається.
Час йшов. Моя Аліса вже втрачала терпіння. Вона хотіла, щоб я розлучився, як і обіцяв. Сказала, такій розумній і гарній жінці, як вона не личить бути коханкою. Повністю погоджуюсь з її словами. Тепер я твердо вирішив розлучитися. Але знов все пішло не так, як я думав.
Дружина влаштовувала істерики. Спочатку скандалила, а потім плакала та падала на коліна. Вона благала не залишати її, не кидати з дитиною. А до чого тут я? Вона хотіла цю дитину. Вона її народила для себе. Я не можу відчувати щось позитивне до молодшого сина. Він з самого початку свого існування виступає, як інструмент маніпуляції. Я шкодую, що не наполіг на аборті. Ми б тихо розійшлися і все було добре. А що мені тепер робити? Терпіти Яну сил немає, тим паче, коли є кохана жінка. Може прозвучить грубо, але б краще я не міг мати дітей. Жив би спокійніше.
