Якось мені потрібно було їхати в інше місто по роботі. Але так як машину купувати я ще лише планував, то довелось їхати потягом. Їхав я в плацкарті та купив білет завчасно спеціально на нижню полицю. Я завжди, якщо кудись їхав потягом, то їхав на верхній полиці і маю великий досвід. Тому цього разу, зважаючи на об’єм роботи, яка мене чекала в іншому місті, я вирішив виспатись.
Коли я прийшов до свого місця, то побачив, що всі пасажири там: на одній нижній полиці жінка з дитиною років семи-восьми, на верхній полиці над нею лежав чоловік, а на моєму місці сиділа крупногабаритна жінка років сорока п’яти-п’ятидесяти, в колготках з люрексом, короткій спідниці, ну прямо таки дуже короткій. Ну і, як же ж без цього, в облягаючій кофтині, яка виділяла кожну її складку. А їх там було далеко не одна чи дві. Сиділа вона прямо як на рідному місці, красувалась на ньому можна сказати.
Я ввічливо попросив жінку встати, щоб я міг покласти свою валізу під полицю. Поки вона піднімала себе з полиці я згадав, що пасажири, що мають їхати на верхніх полицях, можуть сидіти внизу, лише коли їдять, але ця дамочка, по тому, що я побачив, поїла вже давно, але вставати не сильно збиралась. Так ми їхали більш менш спокійно. Жінка час від часу поглядала на мене та пробувала загравати. Як, цікаво, їй би вийшло мене зацікавити, якщо в нас різниця років зо двадцять? І хочу підкреслити, що сиділа вона далі на моєму місці, просто вже не сама, а зі мною.
Час прийшов до моменту «Ікс». Прийшов час лягати спати. Я теж збирався лягати, бо попереду дуже багато роботи та я планував виспатись. Тому я сказав пишній щоб вставала та звільняла моє місце. А вона лиш глянула на мене, та почала кокетливо говорити, при цьому посміхаючись:
-Пане, невже ви хочете, щоб я залізла на верх в цій коротенькій спідниці? Я ж так не зможу залізти наверх не засвітивши всім чим не потрібно…
-Послухайте… — я набрав побільше повітря в груди та продовжив. – Я збираюсь їхати на тому місці, яке вказано в білеті, який придбав завчасно, щоб нормально поспати. Якщо ви не хотіли їхати внизу – чому не купили білет на нижню полицю? А щодо вашого одягу, то це лише ваше діло, тому давайте вставайте, бо я справді дуже втомився і далі з вами розбиратись не збираюсь. Якщо вже боїтесь засвітити – є туалетна кімната, можете хоч сто разів там переодягатись.
Жінка одразу змінилась в лиці. По злому на мене глянула, фиркнула та полізла на свою полицю. І вже зі свого законного місця рявкнула:
-Одне хамло по всюди!
-Ви ще сумку забули. – сказав я та поклав сумку на стіл.
А чоловік, що лежав на іншій верхній полиці висунув голову, підморгнув та показав рукою «клас», тим самим одобривши мій вчинок.
Знаєте, я більш ніж впевнений, що вона неспроста вдягла таку спідницю, певно надіялась, що через неї їй поступляться місцем. Але якщо ти хочеш на нижню полицю, то купи білет на нижню полицю. Для чого все так ускладнювати?
Чому я маю відмовлятись від придбаного місця, щоб іншій, сторонній для мене людині, було комфортно, бо вона бач не потурбувалась про свій комфорт. В мене такий принцип – нікому ніколи не поступатись місцем, якщо це не надзвичайна ситуація.
