Ми з Олесею познайомилися в університеті. На останньому курсі у нас були спільні пари. З першої хвилини нашого знайомства ця дівчина вразила мене своєю вихованістю та завзятістю. Олеся родом із невеликого села, однак відколи приїхала навчатися, жила у місті, працювала і знімала тут квартиру.
Невдовзі ми почали зустрічатися, а потім почали жити разом. Коли ми закінчили навчання, я зробив Олесі пропозицію. Якось Олеся сказала, що нас запросили на весілля її двоюрідної сестри. Вона запевнила, що ми чудово проведемо час на її малій батьківщині, і це чудова нагода познайомитися з її родиною.
Я не мав нічого проти, тому ми разом поїхали до Олесі в село на весілля. Сказати чесно, я досі ніколи не бачив такого розмаху. На святкування весілля приїхала вся рідня із навколишніх сіл, було не менше 300 людей. Я ніби потрапив у якийсь дивний сон, де всі родичі Олесі по колу підходили до мене знайомитися та примовляли, що ми наступні.
Коли я уявив, що усі ці люди будуть на нашому весіллі, мене кинуло у холодний піт. Мені було невтямки, навіщо витрачати шалені суми на святкування весілля. Адже, якщо бути чесним, я отримав мало задоволення від перебування на тому величезному весіллі.
Але в родині моєї Олесі так прийнято — святкувати на широку ногу. Весілля святкують щонайменше 3-4 дні, на це торжество приїжджає вся рідня. Столи ломляться від безлічі страв, а гості дарують сервізи, килими, ковдри, хтось часом може мішок картоплі подарувати, рідко коли хтось кладе гроші.
Однак на організацію такого весілля необхідні захмарні суми. Наприклад та ж двоюрідна сестра Олесі брала кредит, однак святкування не окупилося і вони з чоловіком досі виплачують цей займ.
Ми з Лесею такого не хотіли, тому коли ми визначилися з датою нашого весілля, вирішили не говорити про це нікому з родичів, окрім наших батьків. Олеся мене у цьому повністю підтримала. Ми просто розписалися і відзначили це у тісному сімейному колі.
Сказано — зроблено. Ми розписалися у РАЦСі, посиділи з найближчими друзями та батьками. А зекономлені гроші ми вирішили витратити на відпочинок, такий собі медовий місяць.
Однак тепер усі родичі дружини мені дорікають у тому, що ми їх не покликали на весілля. Мовляв ми їх не поважаємо. Ніхто навіть не вітається, обходять стороною, коли ми навідуємося до батьків Лесі. Навіть сама теща обурюється. Вона вважає, що замість відпочинку ми повинні були зробити нормальне весілля, куди б покликали усіх родичів Так на її думку було б правильно. Мовляв через нас тесть із тещею втратили повагу родичів.
Я розумію, що це бажання батьків, але мені на голову не налазить те, що ми повинні були влаштувати весілля в першу чергу не для себе, а для родичів. Навіщо нам ці пишні торжества лише для поваги родичів, коли ми самі залишаємося в мінусі? Весілля — це свято чоловіка і дружини, на мою думку. А ми з Олесею не вважали за потрібне робити пишний бенкет.
Однак мені здається, що родичі Лесі не скоро забудуть цю ситуацію і точно не запросять нас на жодне зі своїх “зразкових” весіль. Але я думаю, що ми якось це переживемо, хоч Лесю ця ситуація напружує більше, ніж мене.
