Тітонько Оксано, допоможіть мені, будь ласка, з математикою, тихо звернувся Артем до подруги батька, дивлячись на неї з надією. У мене завтра контрольна, а тато до вечора на роботі.
Малий, у мене зараз зовсім нема часу, навіть не піднімаючи голови від ноутбука, відказала дівчина. До весілля залишилось два тижні, а ще купа справ. Ти ж маєш бажання, щоб у нас із твоїм батьком було найкраще весілля?
Звичайно, розгублено відповів хлопчик та засмучено зачинився у своїй кімнаті. Оксану він зовсім не любив, але батько виглядав щасливим. Для нього варто було з цим миритися.
Мама Артема тяжко захворіла й не могла більше виховувати сина.
Восьмирічна дитина не повинна спостерігати за стражданнями рідної людини!
З цими словами Юрій, батько хлопчика, забрав Артема до себе. Його наречена зовсім не зраділа такій ситуації, але промовчала: сваритися напередодні весілля було не в її інтересах.
Оксана намагалася виглядати турботливою й чуйною, коли поряд був Юрій. Але щойно він їхав на роботу, Артема вона наче й не помічала. Дитина була їй остогидла.
За декілька днів до весілля у Юрія зламався компютер, тож він скористався ноутбуком Оксани. Планував лише відправити важливого листа у браузері. Але щось змусило його заглянути в історію пошуку.
З обличчя Юрія зникло будь-яке тепло. Він різко закрив ноутбук і пішов у кімнату, де його майже дружина дивилась серіал.
Що це за ідеї з інтернатом для мого сина? намагаючись не підвищувати голос, спитав Юрій.
Що ти вигадуєш? насупилась Оксана. Ти ж казав, лише листа надішлеш. А сам поліз куди не слід. Невже тобі не соромно?
Я чекаю відповіді, спокійно промовив чоловік, не реагуючи на докори. Хто дав тобі право вирішувати долю чужої дитини?
Саме тому, що чужої! кинула пульт Оксана. У нас будуть свої діти. А Артем лише заважатиме. Він гірше за всіх навчається, трійки ледве тягне. Який він приклад покаже нашим дітям?
У дитини стрес! Мама при смерті! А ти ще й вирвала його з дому! Йому важко, а ти замість підтримки мрієш, як би його спровадити! Юрій уже не приховував емоцій. На щастя, Артем був зараз у школі.
Не кричи! обурилась Оксана. Я не повинна виховувати твого сина! Є жива бабуся хай вона забирає! А якщо мій варіант не підходить вирішуй сам!
І коли збиралась мені зізнатись про свій геніальний план? Після весілля? Чи за місяць?
Через декілька днів, байдуже знизала плечима Оксана. Навіщо тягнути? Я вже все дізналась. Знайома працює у службі, допоможе швидко оформити документи. Артемові там буде краще!
Запиши собі: я ніколи не зраджу сина. Він найбільша цінність у житті, несподівано спокійно сказав Юрій.
А я тоді що? спалахнула Оксана. Ти мене не кохаєш? Отже так: я не хочу, щоб твій син жив із нами після весілля. Обирай або я, або він.
Він, без краплі вагання відповів Юрій. Знайти дружину не проблема, а син у мене один.
Та кому ти потрібний! вигукнула Оксана. Хіба хтось ще полюбить твою дитину? Не сміши мене! Чужих дітей у цьому світі ніхто не хоче!
У тебе година, щоб зібрати свої речі й залишити квартиру. Забирай і подарунки мені їх не шкода. Юрій одягнув куртку, і, стоячи біля вхідних дверей, сказав тихо: Я не хочу тебе більше бачити. Якщо ти думала, що я люблю тебе ти просто помилялась. Я шукав справжню маму для Артема, тільки й усього.
Стривай, Юру, а як же весілля? розгубилась Оксана, сподіваючись, що він передумає.
Чого ти не розумієш? здивовано глянув Юрій. Весілля не буде. Я зробив свій вибір, ти не в ньому. Збирай речі. Якщо коли повернуся ти тут церемонитися не буду.
Двері грюкнули, залишивши Оксану на самоті. Вона без сил опустилась на диван і не знала, що робити. Вулиця Києва за вікном лишалася байдужою до її переживань.
Пролунав дзвінок у двері. Оксана схопилася, подумавши, що це повернувся Юрій.
Вам посилка, бадьоро промовив кур’єр. Розпишіться ось тут.
Оксана ледь не зламала ручку від злості. Курєр квапливо пішов.
У коробці, уся така біла й розкішна, лежала її весільна сукня. Оксана з розпачем відкинула її вбік, а потім ще й потопталась по повітряному мереживу, перетворюючи його на шмаття.
Схопивши телефон і набираючи номер подруги, Оксана дістала валізу з шафи.
Що сталось? пролунав у слухавці сонний голос. Передвесільний мандраж?
Весілля не буде! процідила Оксана й увімкнула гучний звязок. Я збираю речі. Чи допоможеш мені доїхати?
Що трапилось? голос у слухавці став серйозним. Він тебе образив?
Ще й як! вигукнула Оксана, і переповіла подрузі все, що трапилось.
Ти справді хотіла позбутись хлопчика? обережно перепитала подруга.
Авжеж! Навіщо він мені? Я народжу свого.
Оксано, після паузи сказала подруга, я тебе зовсім не розумію і розуміти не хочу. Я гадала, ти інша.
Та мені байдуже, що ти думала, роздратовано відповіла Оксана і, докладаючи зусиль, намагалась закрити валізу. Ти приїдеш?
Ні, коротко відповіла подруга. Телефонуй комусь іншому.
Та гаразд викличу таксі
***
Юрій забрав Артема зі школи, і вони пішли до парку годувати голубів. Хлопчик тішився увазі батька, але все-таки запитав:
А тобі не треба допомагати тітці Оксані з весіллям?.. і затих, чекаючи відповіді.
Ні, впевнено сказав Юрій, чим добряче здивував сина. Весілля не буде. Тобі не буде прикро, якщо Оксана не житиме з нами? непокоївся батько. Він і не подумав, що скаже син.
Зовсім ні, очі Артема щасливо засяяли. Навіть трохи радий. Вона зі мною не хотіла спілкуватись.
Не переймайся, обійняв Юрій сина. Покищо будемо просто вдвох, а з часом, обовязково зявиться жінка, котра зможе полюбити тебе як рідного.
Життя часом випробовує нас вибором. Та справжнє щастя приходить лиш тоді, коли ми не зраджуємо тих, хто нам дійсно дорогий.
