Мені 62 роки, я живу у Львові й нещодавно потрапила в ситуацію, яка розбила мені серце. Моя донька, Олеся, та її чоловік, Богдан, вирішили, що я зобов’язана присвятити своє життя догляду за їхньою донькою, моєю онукою Софійкою. Я завжди намагалася бути доброю бабусею, але тепер моє терпіння лопнуло. Я відмовилася бути безкоштовною нянею, і це викликало бурю обурення. Я не няня й не покоївка, і в мене теж є право на власне життя!
Коли Олеся народила Софійку, я кинулася допомагати їй усім, чим могла. Сиділа з малечею, гуляла, годувала, прала її речі, аби донька мала хоч трохи відпочинку. Я знаю, як важко бути молодою мамою, і хотіла підтримати свою родину. Але з часом моя допомога почала сприйматися як щось самим собою зрозуміле. Олеся й Богдан забули, що я — не їхня особиста няня. Вони записалися на фітнес, ходили на курси, зустрічалися з друзями, а Софійку привозили до мене зі словами: «Посиди з нею, у нас справи». Їх зовсім не хвилювало, чи є в мене власні плани. Я на пенсії, і, чорт забирай, я заслужила право на відпочинок і маленькі радості!
Олеся могла подзвонити мені серед дня й заявити, що я маю забрати Софійку з садочка, бо у неї корпоратив, а Богдан поїхав на рибалку. Я сердилася, але все ж їхала за онукою — адже не залишати ж її одну! Я люблю Софійку, але ця ситуація почала мене душити. Я почувалася використаною, а мій час і бажання нікого не цікавили.
Сьогодні сталося те, що остаточно вивело мене з себе. Олеся подзвонила й радісно повідомила, що вони з Богданом їдуть на два тижні до Грузії. Я зраділа, подумавши, що Софійка буде щаслива в горах. Але виявилося, що вони вирішили залишити онуку зі мною, навіть не запитавши моєї думки! Вони просто поставили мене перед фактом, наче я зобов’язана підлаштовуватися під їхні примхи. Моя кров закипіла. Я не могла більше мовчати й сказала Олесі, що не збираюся бути їхньою нянею. У них є дитина, і вони мають планувати своє життя з урахуванням цього. Хочете подорожувати? Беріть Софійку з собою або шукайте інші варіанти!
Я запитала, чому вони ухвалили таке рішення, не порадившись зі мною. Відповідь Олесі мене приголомшила: «Ти ж на пенсії, тобі все одно нічим зайнятися». Це було як ляпас. Я розповіла їй, що в мене є свої плани: я збираюся поїхати з подругою на Карпатські озера, щоб нарешті відпочити. Нехай беруть Софійку з собою або вирішують, що робити, але я не їхня покоївка!
Наша розмова закінчилася сваркою. Олеся назвала мене жахливою бабусею, а я ледь стримувала сльози. Вона не розуміє, як мені боляче чути таке після всього, що я для них зробила. Я люблю свою онуку, але не можу пожертвувати всім своїм життям заради чужих примх. Я не няня й не прислуга, я жінка, яка теж має право на щастя. Тепер я стою перед вибором: відстоювати свої межі чи знову поступитися, аби зберегти мир у родині. Але одне я знаю точно — так більше тривати не може.
