Коли я завагітніла, була на піку кар’єри. Не хотіла цю дитину. Думала зробити а60рт. Рідня та чоловік виступили проти. Вони відговорили мене. Чоловік запевнив, буде фінансово забезпечувати, але мене хвилювало не це. Мені подобалось працювати та розвиватися. Вагітність, пологи та виховання дитини — не для мене. Це означає, мені необхідно закритися в чотирьох стінах та деградувати. Але тиск рідні виявився занадто сильним. Піддалась на вмовляння. Пішла у декрет та стала чекати пологів.
Мені не подобалося доглядати за сином. Чоловік бігав щасливий. Він приходив з роботи, розповідав цікаві історії та няньчив сина годину, не більше. Я ж залишалась з малим двадцять чотири на сім. Про нормальний сон забула, адже до дитини вставала по шість раз за ніч. Чоловік ні разу. Він постійно говорив, йому зранку на роботу, треба виспатись.
Рідня теж не допомагала. Їх хвилював лише факт народження сина, а догляд за ним повністю ліг на мене. Я не хотіла цю дитину. Постійно сумувала за роботою та колективом. З подружками не бачилась. Дуже хотіла вийти кудись, хоча б на тридцять хвилин чаю попити. Чоловік нехтував моїми бажання. Казав, я мати, отже повинна сидіти вдома з дитиною.
Пройшло чотири роки. З чоловіком розлучилася. Він не допомагав у шлюбі дивитись за дитиною, тільки повчав. Після розлучення, платив аліменти. До сина не приїжджав. Коли я прохала батьків посидіти з сином, щоб я сходила на співбесіду, вони погоджувались лише на дві-три години і то не завжди.
Чим більше проходило часу, тим більше я ненавиділа свою дитину. Через нього все моє життя пішло шкереберть. Я покинула хорошу роботу, мій шлюб розпався, а з ріднею погіршилися стосунки. Ця дитина не дала мені нічого хорошого.
Син підростав. Я багато працювала. Вдома бувала рідко. Не хочеться мені лишній раз його бачити. Нові стосунки завести не могла. Чоловіків лякало, що у мене є дитина.
Ненавиджу свого сина. Навіщо я народжувала? Краще б прислухалась до себе та зробила аб0рт.
