В кожної сім’ї є свої таємниці. В когось вони не значні, а в нас надзвичайно небезпечні. Наші, скелети в шафі, важко перевершити.
Я народила доньку в 18. Зараз їй 20. Вона давно хотіла дитину, але чомусь не вагітніла. Вони з чоловіком пробували довго і нудно, але нічого не виходило. Звернулися до лікаря. Почався довгий період обстежень. З чоловіком доньки все добре, а от з нею — ні. Вона безплідна. В неї виявили непрохідність маткових труб, яка привела до безплідності.
Подружжя не здалося. Вони вирішили пройти курс терапії. Шанс на позитивний результат був, але тоненький, як павутиння. На мрію стати батьками пішло багато часу, нервів та грошей. Одні лікарі давали надію, інші — спускали з небес на землю. Чергові обстеження, але в іншого лікаря. Молода жіночка чесно сказала донечці:
— Шанси настільки мінімальні, що не варті вашого часу. Краще, навідайтесь в дитячий будинок. Не витрачайте нерви за дарма.
Діти послухали її. Пройшло півтора року від початку спроби завагітніти. Тепер подружжя навідувалось в дитячі будинки. Вони вдома виділили мінімальні критерії до майбутньої дитини. Хотіли хлопчика, з темним волоссям та до п’яти років. Підходящих дітей знаходили, але подружжя не спішило починати всиновлення.
Здається, щастя майже в кишені, але доньці щось не подобалось. Вона не могла зрозуміти, що викликає в ній сумніви. Всиновлення відклали до кращих часів.
Пройшов начебто місяць, а може трішки більше. Донька огорошила новиною. Вони передумали брати дитину з дитячого будинку. Донька переконана, краще рідні гени. Від чужої дитини можна очікувати чого завгодно. Краще спробувати знову народини свою.
— Як? В тебе проблеми з жіночим здоров’ям, люба! — Я намагалась достукатися до доньки.
— Ми все продумали! Знайдемо сурогатну маму! — Донька сказала новину з захватом та щастям в голосі.
Я не знала, яка реакція буде доречною. З одного боку, нормальна процедура для людей, які впали у відчай, з іншого — в дитини не буде доччиних генів, як вона хотіла. Донька пообіцяла розповідати про їхні успіхи з пошуком підходящої жінки і поклала слухавку.
Довго чекати не довелося. Жінка гарно виглядала, не мала шкідливих звичок та попросила за свої послуги не велику суму. Донька плигала від щастя. Ніколи мрія про батьківство не була настільки близько.
Не може бути легко, правда? Жінка не сумісна з біологічним матеріалом. Шанс на вагітність мінімальний, а кожна спроба коштує великих грошей. Донька ходила розбита. Вона майже не телефонувала, писала повідомлення, та й то рідко. Подружжя відклало мрію про батьківство на деякий час.
Впродовж року працювали, збирали гроші та спілкувалися з сурогатними мамами. Донька зареєструвалася на спеціальному форумі в інтернеті. Всі користувачі спілкуються анонімно. На зустріч в живу погоджуються не одразу. Багато дівчат соромляться свого вибору. Я вважаю, даремно. Хто знає, що штовхає цих дівчат на такий крок: гроші чи щире бажання допомогти бездітним сім’ям? Головне одне, вони свої гроші заробляють, а не крадуть. Не уявляю, наскільки вони сильні духовно. Мені б не вистачило сил віддати виношену дитину.
Щось не клеїлось з тими жінками. Донька ходила невдоволена. Їй виповнилось 22, а мені 40. За чашечкою чаю, мені зробили цікаву пропозицію:
— Мамо, можеш виносити та народити нам дитину? — Спитала донька.
Я подавилась чаєм. Довго не могла прийти до тями, а донька продовжувала просити.
— Нікому не вірю, мамо! Тільки ти можеш мені допомогти! Будь ласка, мамо! Я хочу, щоб ти це зробила! Інакше буду самотньою, бездітною та не щасливою!
— Доню, я не можу уявити такого! — Оговталась я. — В мене вік пізній. Може статися щось погане зі мною чи з дитиною!
Дискусія затяглась. Я відмовлялась і знаходила безліч аргументів проти ідеї доньки. Вона ігнорувала мій протест та слізно просила допомогти їй.
Донька пішла, а я не змогла спати. Довго думала над дивною пропозицією. Відчувала шок та смуток, але було ще якесь відчуття. Можливо, провина? Напевно, я відчувала себе зобов’язаною забезпечити доччине щастя.
Я погодилась. Мені зробили обстеження і відправили додому. Необхідно почекати. Аналізи прийшли хороші. Я підходила та могла спробувати втілити в життя доччину мрію. Мої відчуття важко описати. Мені здавалось, ніби роблю щось надзвичайно не правильне. Відштовхувала від себе всі негативні думки. Моя донька раділа, цілувала мене і обіймала. Вона не могла повірити своєму щастю.
Вагітність настала. Протікала добре та легко. Я намагалась радіти при доньці. В душі все ще бушував ураган з почуттів. Нікому нічого не говорила. Ми повинні зберегти цю таємницю. На пізнніх строках мене вивезли в інше місто. Знімали мені квартиру, купували продукти і, в прямому сенсі, відрізали мене від всього світу.
З подругами спілкуватися заборонили. Воно й ясно. Нікому нічого не можна казати. Телевізор забороняли дивитися, щоб я не хвилювалася. Купували тільки «корисну їжу для вагітних». Гіперпіклування доньки, і її чоловіка, лякало. З іншого боку, їх можна зрозуміти. Вони чотири роки мріяли про дитину, пройшли безліч мук та витратили купу грошей. Фінішна пряма близько. Вони бояться потерпіти невдачу.
Пологи пройшли важко. Всі живі та здорові завдяки лікарям. На виписці донька раділа, наче народила вона. Я віддала хлопчика і намагалась жити своїм життям.
Мені вдавалось поглинути в буденні клопоти, але не на довго. Донька просила допомогти доглядати малюка. Вона мало що вміла. Я вчила її всьому. Багато часу проводили разом.
Ця дитина викликає в мене смуток. В теорії, нічого не зміниться. Я можу виховувати свою дитину, як внука. Ніхто не забирає його, дозволяють бачитися. Це не заспокоює. Повторюю собі кожен день всі плюси мого вчинку. Не допомагає. Мені боляче дивитися на свою дитину, яка ніколи не взнає правду свого народження.
Ми з чоловіком хотіли трьох дітей, але він помер. Тепер маю двох. Мрія майже здійснилася.
Йшли роки. Негативні відчуття загострювалися. Мій син називав мамою мою доньку. Я приїжджала рідко, бо не могла дивитися на них. Син, тобто внук, любив мене безмежно. Донька постійно каже: «Напевно, він відчуває справжню матір. Тягнеться до тебе більше, ніж до мене». Ці слова ще більше травмували мене.
