Я — мати двох дорослих доньок, 33 і 32 роки. Старша одна виховує десятирічну доньку, молодша заміжня і має двох діток, 3 та 2 роки. І з молодшою дочкою у мене відносини дуже добрі, а от зі старшою чим далі, тим все гірше і гірше, постійно дорікає тим, що я їй не купила квартиру, і взагалі зіпсувала все життя.
Ще як вони були маленькими, тато їх помер і виховувала я дітей одна. Щоб дати все необхідне, ким тільки не працювала і листівки роздавала, і гороскопи в газети писала, хоч і мала за спиною дві вищі освіти. Всяке бувало, але бідно ми ніколи не жили.
Згодом я вирішила ризикнути і змінити життя — пішла з доньками жити на зйомну квартиру, а нашу однокімнатну продала, гроші за неї вклала у двокімнатну в новобудові на стадії будівництва. Діти вже були у старшій школі, мали вступати до ВНЗ. Коли будинок з нашою квартирою вже здали, я зробила ремонт і знову продала її, купила іншу і знову зробила так само. У той час померла моя мама, і старша донька переїхала жити у невеличку квартиру, яка залишилася після бабусиної смерті. А потім пустила туди квартирантів, і на вилучені гроші орендувала іншу квартиру, щоб ближче було водити дитину в садочок.
Друга донька вийшла заміж і народила двох діток, жили вони на зйомній квартирі, а я якраз заселилася в останню квартиру, де були тільки голі стіни, і помалу робила ремонт своїми силами. Зять мене вмовив взяти їх жити до себе, зробив ремонт, і квартиру ми знову виставили на продаж. З тих грошей я повернула зятю і молодшій дочці вартість ремонту, і додала трохи зверху на добудову їхнього будинку, а мені купили однокімнатну квартиру, сирець. Вони доробили свій будинок і почали жити там, я позичила грошей і зробила ремонт, але переїхала жити до свого цивільного чоловіка, квартиру здаю в оренду. Старша донька постійно свариться через те, що їй не до душі бабусина квартира, а я не купила їй іншу, а натомість допомогла її сестрі. Говорю їй, що віддам борги за ремонт квартири і продам її, і бабусину теж продам, тоді зможемо їй купити щось гідне, і мені на якесь простеньке житло лишиться, але не слухає. Каже, що все життя їй зламала, а батько дитини не лишився з ними, бо ми бідно живемо.
Не знаю, як поводитися в цій ситуації. Я працюю зараз у галузі нерухомості, знаю що і до чого, і впевнено йду до того, щоб купити старшій дочці хорошу квартиру, але стосунки з нею налагодити ніяк не виходить.
Онучка мене дуже любить і називає своїм найкращим другом, дочка при найменшій можливості цим вміло маніпулює, якщо тільки не даю грошей — онучку до мене в гості не пускає. Попросила мене продати бабусину квартиру — я погодилася, але запропонувала продати через агентство. І одразу ж донька звинуватила в тому, що хочу побільше грошей для себе відмити з продажу. А і справді хотіла отримати з угоди трохи більше грошей, аби взяти їй путівку на відпочинок в Туреччині.
Так мені тоскно від того, що нічого і сказати, гадки не маю, що робити. Шкода її дуже — в 33 роки ні роботи, ні чоловіка, і житло не подобається, а винна у всьому я. Вона без чоловіка, бо я не сиділа з онучкою, а працювала, і без роботи — бо я і зараз не сиджу з дитиною весь час, хоча вже десять років малій.
Татусь моєї онучки ні копійки на неї не дав за весь час, а самій підняти дитину — ой як нелегко, це всі розуміють. Я постійно на двох роботах, аби допомагати, і сестра її менша теж племінниці допомагає завжди. Та що там казати, все життя я більше часу приділяла старшій донці, а тепер чую, що хочу на ній заробити. Хіба захочеться бачити її після такого, старатися для неї? Напевне, це минеться, але зараз ой як непросто і порожньо. Чи я справді сама у всьому винна?
