Є такий вислів «Друзі пізнаються в біді». Але я зрозумів, що і друзі, і близькі пізнаються в радості, а не в біді. І ось чому.
Декілька місяців тому я нарешті купив квартиру, про яку довго мріяв. При покупці мене переповнювали шалені емоції радості та гордості за себе, що я такий молодець і зміг дозволити собі квартиру. Так, я взяв в кредит житло, але моя зарплата дозволяла спокійно виплатити всю суму за два-три роки, тому я був спокійним.
Я дуже довго перебивався орендованими квартирами, в яких власники були далеко не адекватними людьми і мені це дуже набридло, тому своя власна квартира була тою лагуною спокою та впевненості в завтрашньому дні. Я не зміг завести сім’ю, тому зайнявся квартирним питанням та собою.
До цього я весь час турбувався про свою молодшу сестру Алісу. Мене не змушували та не просили, це моє рішення. Мені хотілось допомогти їй. Я оплачував її навчання в університеті, бо вчилась вона дуже так собі, оплачував всякі забаганки і дрібні витрати. Так було легше батькам і мені було приємно допомогти рідним. І все це тривало протягом чотирьох років навчання Аліси.
Придбавши квартиру я радісно запросив батьків та сестру в гості. Але вони не знали, що я купив житло, тому прийдучи думали, що це чергова моя орендована квартира. А коли я все розповів в них просто ніби зникла мова. Мовчали вони рівно до тих пір, поки я пояснював, що це житло взято в кредит і тепер не зможу забезпечувати сестру, бо ж крім виплат по кредиту потрібно щось їсти і тому подібне.
-Ти взагалі здурів, телепню?! – кричала мама. – Ми мали в Туреччину їхати! А тепер доведеться навчання Алісі оплачувати!!! В нас вже майже всі документи на руках були!!! Як ти міг зробити це сам та не порадитись з нами!! – не зупинялась вона. – Як ти міг вирости таким егоїстом то, а?!
-Ну ти звісно молодчина, Ян! – продовжила Аліса. – Гарно ти нас кинув! Я маю в двушці з батьками ютитись, а ти тут хороми собі забезпечив! І хто буде мені оплачувати навчання?! Так ти ще й обіцяв мені новенький смартфон!
Я був вкрай здивований, що батьки мали їхати в Туреччину на відпочинок, мені про це ніхто не казав. Але тоді я не став мовчати:
-Ага, тобто ви можете не казати про те, що збираєтесь на відпочинок, мені про це знати не потрібно, а як я придбав квартиру САМ за СВОЇ кошти, а не за ваші – то я егоїст, так? А ти Аліса, могла б хоча б трохи вчитись, щоб не доводилось оплачувати твоє навчання, а то виходить, що я оплачую повітря. – вони не очікували, що я щось відповім, тому замовкли та слухали, що я кажу. – Взагалі-то це ваш обов’язок забезпечувати Алісу, а не мій. І знаєте, я зробив висновок і все зрозумів. Я був цінний для вас лише тим, що добре заробляв та давав вам гроші, а як тільки щось не по вашому – Ян егоїст. Дякую за таку любов до мене. Я більше не бажаю з вами спілкуватись «любі родичі».
Після цього я перестав спілкуватись з рідними, а вони в свою чергу розповіли всім нашим родичам, який я поганий, що купив квартиру собі, а не оплатив навчання сестрі. Половина родичів виказали їм, що вони не праві, а інша ж половина почала мені надзвонювати та мало не проклинати.
Тепер я думаю – а чи взагалі я комусь потрібен в цій сім’ї? А чи мене взагалі хотіли бачити на цьому світі?
