Я краще знаю
Що це таке я важко присів навпочіпки біля донечки, вдивляючись у рожеві плями на її щічках. Знову
Чотирирічна Варвара стояла посеред кімнати, терпляча й по-дорослому серйозна. Вже звикла до цих оглядів, стривожених облич батьків, нескінченних мазей і пігулок.
Світлана підійшла, сіла поруч. Обережно відкинула пасмо волосся з обличчя дочки.
Ліки зовсім не допомагають. Ніби водою поїмо. А лікарі в нашій поліклініці та хто вони лікарі, три рази вже схему змінювали а сенсу немає.
Я підвівся, потер перенісся. За вікном сіріло, день обіцяв бути таким же тьмяним, як усі попередні. Зібралися швидко Варвару замотали у теплу куртку, і за пів години вже сиділи в квартирі моєї мами.
Олександра Миколаївна зітхала, хитала головою, гладила онуку по спині.
Ой, ще така мала, а стільки ліків. Яке це навантаження на організм, посадила Варвару собі на коліна, і дівчинка, як звикла, притулилася до бабусі. Серце стискається, неможливо дивитись.
Ми б і раді не давати Світлана сиділа на краєчку дивана, сплела пальці в замок. Але та алергія не відступає. Все прибрали. Взагалі все. Їсть тільки основу рис, гречка, мясо, вода а висипка все одно.
А що лікарі кажуть?
Нічого виразного. Локалізувати не можуть. Аналізи, проби, а результат один на щічках.
Олександра Миколаївна поправила комір доньці.
Дуже сподіваюся, що переросте. Буває ж, дітки потім забувають про ці хвороби. Та поки що співчуття одне.
Я мовчки дивився на доньку. Маленька, худенька, очі великі, пильні. Провів рукою по її волоссю й згадалися мої роки: як нишком тягав паляницю з маминої кухні, як благав про цукерки, як обожнював їсти варення ложкою просто з банки. А моя донька Відварені овочі. Трохи вареного мяса. Вода. Жодних фруктів, ніяких смаколиків, нічого, що люблять діти. Чотири роки, а дієта суворіша, ніж у дорослого з виразкою.
Ми просто вже не маємо що ще прибрати, прошепотів я. Її раціон то майже нічого.
Додому їхали мовчки. Варвара задрімала на задньому сидінні, я постійно поглядав на неї у дзеркало. Нарешті спить спокійно не чухається.
Мама телефонувала, озвалася Світлана. Просить Варвару на наступні вихідні привезти. У неї квитки в ляльковий театр хоче внучку взяти.
В театр? я змінив передачу. Добре, хай трохи відволікається.
І я так подумала. Варварі це не завадить.
…В суботу я припаркувався біля будинку тещі, витягнув варварку з автокрісла. Дочка сонно кліпала очима, терла кулачками рано розбудили, недосип. Я підняв її на руки, вона відразу притулилася носом до моєї шиї, легка, тепла, як горобчик.
Ганна Василівна зявилася на ганку в яскравому халаті, розчулилася, наче побачила корабельного бідолашного.
Ой, моя зіронька, обійняла Варвару, притисла до широких грудей. Бліденька, худенька, щічки впалі. Замучили дієтами, дитину гробите
Я запхав руки до кишень, стримуючи роздратування. Одна історія кожного разу.
Все це для її блага, інакше не можна, самі знаєте.
Якесь то благо теща сердито оглядає онуку, ніби та з табору вернулася. Сама шкіра та кістки. Дитині рости треба, а ви морите її.
Вона понесла Варвару до хати, не оглядаючись. Двері за ними тихо зачинилися. Я лишився стояти на подвірї. Щось крутилось у голові, ніби здогад, але розмивалось, наче ранкова мла. Я потер чоло, постояв хвилинку біля хвіртки, вслухаючись у тишу чужого обійстя, потім пішов до машини.
Вихідні без доньки дивне, призабуте відчуття. В суботу ми зі Світланою поїхали в «Епіцентр» у Києві, штовхали візок серед полиць, купували продукти на тиждень.
Вдома я майже три години лагодив кран у ванній, який уже другий місяць капав. Світлана розбирала шафи, витягувала старе й скидала в мішки. Звичайні хатні клопоти, але без дитячого сміху квартира здавалась порожньою.
На вечір замовили піцу саме ту, з моцарелою й базиліком, яку Варварі не можна. Відкоркували пляшку червоного каберне з Одещини. Сиділи на кухні, перемовлялись ні про що як давно не розмовляли. Про роботу, відпустку, ремонт, який ніяк не завершимо.
Як добре раптом сказала Світлана і тут же замовкла, прикусила губу. В сенсі ти розумієш. Просто тихо. Спокійно.
Розумію, я накрив її долоню своєю. Я теж сумую. Але трохи відпочити нам треба.
У неділю по донечку поїхав ближче до вечора. Сонце заходило, засвічуючи вулиці теплим помаранчевим світлом. Дім тещі стояв за старими яблунями, у передвечірній тіні здавався затишним.
Я вийшов з машини, відчинив хвіртку завіси скрипнули й зупинився на півкроку.
На ганку сиділа моя Варвара. Поруч, нахилившись до неї й світячи щастям на обличчі Ганна Василівна. В руках у неї ароматний пиріжок. Великий, румяний, блискучий від масла. Варвара жувала його, щічки перепачкані, а очі ті самі щасливі, яких я давно вже не бачив.
Я стояв секунду, другу. Потім усе кипіло всередині.
Я підскочив, вихопив пиріжок з тещиних рук.
Що це?!
Ганна Василівна здригнулася, відступила, багровіючи з голови до пят.
Та це півкусочка, що тут страшного? Просто пиріжок
Я не слухав. Підхопив Варвару на руки донька перелякано притихла, міцно вчепилася за куртку й поніс до авто. Посадив у крісло, пристебнув ремені. Пальці тремтіли від злості. Варвара дивилась круглими очима, губи дрижали ось-ось розплачеться.
Все добре, ластівко, я погладив по голівці, намагаючись говорити спокійно. Сиди, зайчику, тато зараз повернеться.
Я зачинив дверцята й повернувся до дому. Ганна Василівна все стояла на ганку, мяла край халата, обличчя плямисте.
Дімо, ти не розумієш
Не розумію?! я зупинився в двох кроках. Пів року! Пів року ми не могли зрозуміти, що з нашою донькою! Обстеження, аналізи, алергопроби ти знаєш, скільки це коштує? Скільки нервів, скільки ночей без сну?
Ганна Василівна відступила до дверей.
А я ж лиш добра хотіла
Добра?! я зробив ще крок. Ми її на воді та курці тримали! Все прибрали з раціону! А ви тут потай годуєте смаженими пиріжками?!
Я ж їй імунітет виробляла! теща несподівано зціпила зуби. Потроху давала, щоб організм звик. Ще трохи і все було б гаразд! Я знаю, що роблю, сама трьох дітей виростила!
Я дивився й не впізнавав. Цю жінку, яку терпів роками ради дружини й миру в сімї вона труїла мою дитину. Вважала, що знає краще за лікарів.
Троє дітей прошепотів я, і вона зблідла. Але всі діти різні. Варвара моя, не ваша. Надалі доньку не побачите.
Що?! теща схопилася за перила. Ти не маєш права!
Маю.
Я розвернувся й пішов до автомобіля. Ззаду лунали крики. Я не обертався, запустив двигун, у дзеркалі миготіла теща вона вибігла до воріт, махала руками. Я натиснув газ.
Дома Світлана вже чекала нас у коридорі. Побачила заплакану Варвару, моє обличчя й усе зрозуміла без слів.
Що трапилось?
Я розповів коротко й сухо емоції вже залишилися там, біля ганку. Світлана мовчки слухала, щось темніло в її очах. Потім вона взяла телефон:
Мамо. Так, Діма вже сказав. Як ти могла?
Я повів Варвару у ванну змити з щічок залишки пиріжка і сліз. За дверима гримів голос Світлани, незвично різкий. Вперше вона так говорила з матірю. Насамкінець гучно пролунало: «До зясування причин алергії Варвару ти не побачиш».
Минуло два місяці…
Неділя і обід у Олександри Миколаївни стали традицією. Сьогодні на столі бісквітний торт із кремом та полуницею. І Варвара їсть його. Сама, великою ложкою, вся у кремі. На щічках жодної плями.
От би таке придумати Олександра Миколаївна похитала головою. Соняшникова олія. Така рідкісна алергія.
Лікар казав: один на тисячу. Як лише повністю її прибрали й перейшли на оливкову два тижні, і висипка зникла, Світлана намазала хліб вершковим маслом.
Я дивився на Варвару рожеві щічки, блискучі очі, крем на носі. Щаслива, нарешті може смакувати нормальну їжу. Торти, печиво, усе, де немає соняшникової олії як виявилося, вибір величезний.
З тещею стосунки залишились холодними. Ганна Василівна телефонувала, просилася, плакала. Світлана відповідала коротко. Я узагалі не розмовляв.
Варвара знову тягнула ложку до торта, і Олександра Миколаївна підсунула тарілку ближче.
Їж, сонечко. Їж на здоровя.
Я відкинувся на спинку стільця. За вікном моросив дощ, а вдома тепло й смачно пахло випічкою. Моєму дитині стало краще. Решта не важлива.
Дійсно, іноді треба не просто слідувати старим звичкам чи порадникам. Важливо слухати фахівців, шукати відповідь, навіть якщо вона знаходиться не там, де шукав усе життя. Моя донечка мій пріоритет, і тепер я вже точно знаю: краще перестрахуватись, ніж покластися на чийсь «я краще знаю».
