Олеся не чула шелесту коліс ліжка по лінолеуму лікарняного коридору, не чула метушні медперсоналу. Її голова ледве хиталася у такт рухам. Вона не бачила миготіння яскравих ламп над нею, не чула криків Віталія: «Олесю! Олесю!» Не бачила, як лікар перегородив йому шлях.
— Вам туди не можна. Чекайте тут.
Віталій сів на з’єднані стільці біля дверей реанімаційної палати, схилився на коліна і сховав обличчя в долонях. Вона нічого цього не бачила. Вона летіла у стрімкому потоці світла і хотіла лише одного — щоб цей політ зупинився і настала тиша.
***
Вона грала у невеликій жартівливій сценці на студентському концерті до 8 Березня. Грала студентку, яка прийшла на іспит непідготовленою і намагалася викрутитися. Зал сміявся і голосно аплодував. Потім були танці, і Віталій запросив її.
— Ти грала так влучно, немов справжня акторка, — щиро сказав Віталій, дивлячись на Олесю захопленим поглядом.
— Та я взагалі не повинна була виходити. Наталя в останній момент злякалася і втекла. Я так хвилювалася, що забула слова, щось видумувала на ходу. Тряслася від страху. — Очи Олесі все щереблили жваві відтінки збудження.
— Я нічогісінько не помітив. Ти грала впевнено. Було дуже смішно. Ти обрала не ту професію.
Після танців він провів її до гуртожитку і несміливо поцілував у щоку. Сам Віталій жив із батьками. Вони почали зустрічатися, а через місяць зняли маленьку кімнатку в самотньої бабусі неподалік від інституту. Віталій витримав важку розмову з батьками. Зрештою вони здались і погодились допомагати закоханим.
Бабця за стіною погано чула, але вони все одно вмикали музику трохи голосніше. Олеся згадувала той період як найщасливіший у житті.
— Я люблю тебе, — шепотів розігрітий Віталій, лежачи поряд із нею.
— Ні, я люблю тебе сильніше, — відповідала Олеся, притискаючись щокою до його грудей.
— Не може бути! Я ще сильніше…
Вони із задоволенням грали в цю гру, потім мріяли, що через рік закінчать інститут, підуть працювати, куплять велику квартиру і в них народиться діточок — хлопчик і дівчинка.
— Ні, спочатку дівчинка, а потім хлопчик, — уточнювала Олеся.
— А потім ще один хлопчик, — додавав Віталій, цілуючи кохану.
Їм здавалося, що ніхто і ніколи не кохав так, як вони.
Їхньому щастю заздрили одногрупники, а викладачі снисходительно посміхалися, жалкуючи про минулу молодість. Скільки таких пар вони бачили, самі колись були такими, а тепер старіли, вкладаючи в легковажні студентські голови ази медицини.
Після інституту Віталій і Олеся два роки працювали у міській стоматологічній поліклініці, а потім перейшли до приватної клініки, якою керував друг батька Віталія. Ще через два роки той відкрив другу клініку і поставив Віталія завідувачем.
Заробляли добре. Батьки допомогли оплатити львину частку вартості квартири. Як і планували, Олеся народила спочатку доньку, а через три роки, не виходячи з декрету, сина.
Батьки часто забирали дітей на вихідні, даючи Віталію і Олесі можливість виспатися і побути удвох. Щаслива, гармонійна родина. Чого ще бажати?
Коли син підріс, Олеся вирішила вийти на роботу. Втомилася сидіти вдома і боялася втратити професійні навички.
— Навіщо? Я добре заробляю. Сиди вдома, виховуй дітей, — раптом заперечив Віталій. — Давай ще одного сина народимо. Впораємося. Батьки від онуків без розуму, ще в силах допомогти.
Та цього разу Олеся не могла завагітніти. Вона вважала, що проблема в ній, і дуже переживала, ходила по лікарях, які не знаходили ніяких відхилень.
— Не хвилюйся. Якби у нас взагалі не було дітей, тоді я б тебе зрозумів. Але в нас уже двоє. І які! Не бачу причин для хвилювань. Заспокойся і живи, — впевнено говорив Віталій.
І вона заспокоїлася, але знову почала проситися на роботу.
— Не ображайся, але я не візьму тебе до своєї клініки, — несподівано сказав Віталій. — По-перше, це негарно, коли чоловік і дружина працюють разом. А по-друге, ти сім років не працювала, втратила кваліфікацію. Тебе нікуди не візьмуть.
І в благополучній родині почалися сварки. Олеся займалася дітьми, господарством. Але коли дітей забирали батьки Віталія, вона бісилася від нудьги і вільного часу. Одного разу випила вина, щоб покращити настрій. Стало легше, тривога відступила. Вона заснула на дивані, не дочекавшись чоловіка. А прокинувшись вранці, зрозуміла, що він так і не прийшов. Віталій відповів на третій дзвінок.
— Ти не прийшов… — почала Олеся.
— Я приходив, але ти напилася і не помітила. — У його голосі вона почула незадоволення і, як їй здалося, огиду.
— Я випила лише келих вина. А що мені ще робити? Ти не пускаєш мене на роботу, дітей забрали твої батьІ в цю мить Олеся зрозуміла, що її шлях починається знову — не з Віталієм, не з минулим, а з неї самої.
