Я хотів знайти спасіння в монастирі, а мене там споювали “Кагором”!

Моя історія почалася у тихому містечку, де знаходився давній монастир. Мене звуть Микола, і я був простим селянином, який мав великі надії та віру у світле майбутнє. Одного дня, через дипресію, я вирішив звернутися до монаха Антонія за допомогою.

Ще з дитинства я виховувався віруючим і відчував потребу у духовності. Мій тато розповідав мені про чудеса, які відбувалися в тому монастирі, про лікувальні молитви монаха Антонія та його здатність викупити гріхи грішників. Тож, коли моє життя перетворилося на низку тяжких випробувань, я вирішив, що моя єдина надія — це монастир і святий монах Антоній.

Мій колишній бізнес збанкрутував, моя кохана дружина покинула мене, а здоров’я залишало бажати кращого. Навіть мої найкращі друзі радили не сприймати рішення про похід до монастиря серйозно. Але я не слухав нікого, вважаючи, що тільки Бог і монах Антоній зможуть врятувати мене від цього спустошення.

Я прибув до монастиря з тремтячим серцем і сповненим хвилювань. Монах Антоній прийняв мене з великою теплотою та розумінням. Він був великим чоловіком з глибокими очима, які здавалося читали мою душу. Ми почали молитву та обговорення моїх турбот. 

Але в той день, коли ми переступили поріг його скромної келії, почалася історія, яку я ніколи не забуду.

Виявляється, монах Антоній не був таким, як я собі уявляв. Під його смиреним виглядом ховалася темна та таємнича сторона. Він мав слабкість до алкоголю, але сприймав це як спосіб забути про свої гріхи і тяготи монашого життя. Щодня, після закінчення служби, він вирішував свої проблеми у келиху вина. Я був шокований тим, що бачив, і не міг повірити, що моя надія, моя порятункова точка, була самим винуватцем своїх бід.

Ми пили вдвох днями, тижнями і місяцями. Я вже не міг зупинитись. Кагор став частиною мого життя і дійсно допомагав забутись, але проблема так і не зникла. Як тільки я тверезів — все поверталось!

На відміну від монаха Антонія, який перетворювався з благочестивого чоловіка на звіра, уявляючи собі, що він знаходить забуття у вині. Його дії суперечили всьому, що я вірив, але я не міг вийти зі свого шоку та розчарування. Моя віра почала хитатися, і я боявся, що усе, в що я вірив, є лише ілюзією. А ще це ніяк не допомагало мені позбутись дипресії, за місяць лише вона посилилась і я зрозумів, що монастир не те місце, що допоможе мені вилікуватись.

Покинувши монастир, я пішов своєю дорогою. Поступово я відновлював своє життя, виправляючи помилки та перебудовуючи свої погляди. Ця подія змінила мене назавжди. 



Оцініть статтю
Джерело
Я хотів знайти спасіння в монастирі, а мене там споювали “Кагором”!