Ми з моєю дружною Анною в шлюбі вже близько п’ятнадцяти років. В нас завжди була прекрасна родина, в шлюбі з’явились двоє прекрасних дітей, яких і я і Анна безмежно любимо. Але ось мої почуття до дружини змінились. Вона почала дратувати мене в усьому. Її поведінка в спільних справах, як Анна відповідає мені під час конфліктів та й взагалі набридла мені.
Я вирішив, що все, достатньо, подаю на розлучення. Мені було байдуже на Анну, дітей би я все одно не залишив і допомагав їм. Я просто вже не міг бути з нею. І тут при розмові з другом він порадив мені поїхати на пів року на заробітки до іншої країни, побути на самоті, зрозуміти що я хочу від життя і чи зможу бути без дружини та дітей, чи витримаю самотність.
Мені наче пролили світло на дорогу в житті, тому достатньо швидко я відкрив робочу візу та поїхав працювати. Це було не звично для мене – я був на одинці, коли приходив додому. Адже завжди ж був не один. Спершу батьківський будинок, школа, університет, гуртожиток, вічні компанії, друзі та знайомі, дівчина, знову друзі, наступна дівчина, дружина та діти. Я достатньо рано одружився – в двадцять один, а Анні тоді було дев’ятнадцять.
Я весь час був з кимось та майже ніколи сам. А тепер я міг поринути в себе, подумати, розібратися що я хочу від життя, що робитиму далі, чи справді потрібно розлучення.
Згодом в мене з’явилась «дівчина». Так, низький та недостойний вчинок. Я сам прекрасно розумів це, але весь час виправдовував сам себе тим, що мовляв «мій шлюб все одно вже не врятувати». Юля теж була заробітчанкою, що правда жила закордоном вже біля десяти років.
Ці відносини серйозними ні вона ні я не вважали. Ми двоє усвідомлювали, що у нас все завершиться, як тільки ми поїдемо кожен до свого дому на батьківщині. Але попри те ми почали жити разом. І… Всі ті ситуації, що в мене були з Анною повторювались. Мене почало дратувати в Юлі все те, що дратувало в дружині. Причини для сварок та спорів були одні і ті ж. Тому дуже скоро ми зрозуміли, що ці відносини не мають сенсу для продовження.
І ми розійшлись, та й вже потрібно було їхати додому. Я розібрався, що не в Анні проблема, а в мені, раз з іншою жінкою в мене була аналогічна ситуація. Тепер я бачив свою дружину прекрасною жінкою, дружиною та мамою. Вона тепер була в моїх очах красивою, радісною, завзятою та просто неймовірною. Мені допомогла тривала самотність і я дуже радий та вдячний своєму другу за пораду, яка у підсумку зберегла мій шлюб. Правда дуже шкода, що на усвідомлення цього всього пішло трохи більше чим пів року…