Про свою вагітність я дізналась рано, в 16 років. Ця новина налякала мене, але згодом я раділа. На жаль, своїм щастям не мала з ким поділитися. З рідних людей маю тільки маму. Вона виховувала і забезпечувала мене сама. Жили важко. Моя вагітність навряд чи б їй сподобалась. Батька не знаю. Ні разу його не бачила, навіть на фото. Він покинув сім’ю одразу після мого народження. Мама викреслила його з нашого життя. Від аліментів відмовилась і робила вигляд, що батька не існувало взагалі. Ця сімейна драма хвилювала мене тільки в початкових класах. Дуже швидко зрозуміла безглуздість своїх хвилювань. Немає в мене батька, що з того? Дитину можна виховати без нього.
Я йшла в школу, мами вже не було. Поверталася зі школи, її ще не було. Вона працювала постійно і багато. Бралася за будь-яку роботу. Пишаюсь нею. Вона старалась заради мене, хотіла, щоб я мала все необхідне. А що я? Як я їй віддячила? Залетіла і не могла в цьому зізнатися. Так, звучить грубо, але які слова підібрати?
Я довго мовчала. Тримала все в собі. Було соромно перед нею. Вічність зберігати таку таємницю неможливо. В мене почався токсикоз. Мама тоді все зрозуміла. Звісно, вона не раділа моєму становищу. Нам вистачало на платіжки, квартиру, їжу і моє навчання, але ніяк не на дитину. Кожна копійка порахована, ще один голодний рот в ці розрахунки не входить.
А де ж був батько дитини? Рік клявся в коханні, а коли підтвердилась вагітність, як справжній чоловік, утік і не брав слухавку.
Мама почала говорити про аборт. Я не хотіла вбивати свою дитину. Я мала план виховати її сама, як робила моя мати. Розмови про переривання вагітності не вщухали і нарешті мамі вдалося мене переконати в необхідності позбутися дитини. Це був 5 місяць вагітності.
Ми запізнились. Термін вагітності завеликий для аборту. Молода жінка-лікар провела огляд і поставила мене на облік. Мама поцікавилась в неї, що ще можна зробити при небажаній вагітності. І тоді ми дізналися про передчасні пологи. Цю процедуру роблять на пізніх термінах і вона цілком безпечна. Я погодилась. Тільки тоді з мене злетіли рожеві окуляри. Було страшно. Як мені знайти роботу? Чим годувати немовля? Я нічого не зможу дати дитині, а мама не зможе допомогти.
Вагітність — не перешкода навчанню. Я продовжувала ходити в коледж. Ніхто не здогадувався, що зі мною відбувається. Друзям також нічого не говорила.
Довго так тривати не могло. Живіт збільшувався неймовірно швидко і оточуючі почали потроху здогадуватися. Тоді я обновила гардероб, обмежила спілкування з друзями, ходила тільки на навчання і одразу йшла додому. Коли я відчула рухи моєї дитини, була неймовірно щаслива. І знову не було з ким розділити почуття. Мама досі була проти дитини.
Прийшов час для передчасних пологів. Ми приїхали в лікарню і я ніяк не могла наважитися. Мама говорила, що вже пізно міняти думку. Я так не вважала. Влаштувала скандал і втекла при першій можливості.
Відчуття самотності не покидало мене. Важко переживати всі тяжби вагітності в такому юному віці. Від відчаю, я прийшла до колишнього хлопця. Ненависть захлеснула мене. Я кричала на нього, говорила, що він слабка людина і краще б я його не знала. Крики почули його батьки. Запросили до хати і ми поговорили вчотирьох.
Я була емоційна під час розмови, не стримувала себе. Олег і Валентина гарні люди. Вони вибачилися за свого сина, заспокоїли мене і запропонували пожити у них. Так в мене з’явилась моральна і фінансова підтримка.
Мене не було вдома декілька днів. Мама постійно дзвонила. Я не відповідала, бо боялась її реакції на мій вчинок. Згодом, вона зловила мене при виході з коледжу. Відвела в парк і влаштувала скандал. Як виявилось, вона не була зла на мене через втечу, а навпаки, хвилювалася. Ми поговорили і я розповіла їй про свої турботи і попросила вибачення, а також пояснила де я була.
Мамі це не сподобалось. Вона вважала мого хлопця не справжнім чоловіком. Нагадала, як мені було погано, коли він мене кинув і що через нього я зараз в такому становищі. Чудово її розумію. Сама не рада була. Але що вже зробиш?
В цей же день, я прийшла додому. Скучила за мамою. Вона найрідніша людина, тому я вирішила переконати її у правильності моїх вчинків. Все ж таки, це моє життя і мені вирішувати, як його жити.
Друга розмова пройшла краще. Говорили довго, душевно. Я повністю розкрилась їй, а вона мені. Казала, не хоче для мене довгих років важкої праці, як було в неї. Закінчили розмову після слів, що я її сенс життя, а також пообіцяла змиритися і підтримувати.
Вагітність протікала добре. Швидко прийшов час народжувати. Після пологів мене з Юрчиком, так я вирішила назвати дитину, швидко виписали. Зустрічали з пологового цілою когортою. Прийшла моя мама, Олег та Валентина з квітами і навіть сам батько дитини.
Олег поговорив з сином по чоловічому, пояснив, що так вчиняти неправильно, потрібно брати відповідальність на себе за власні вчинки. Я раділа і злилась одночасно. Попереду важкі часи, але мушу впоратися. В мене немає виходу. В першу чергу, необхідно налагодити відносини з хлопцем.
Після пологів, ми розписалися. Бенкет не влаштовували, тихо посиділи у сімейному колі. Нам запропонувала Валентина жити у них, але ми оселилися в моєї мами. Мені так спокійніше. Вона все життя мене підтримувала і не покинула у тяжку хвилину. Онука дуже любить. Їй подобається бути бабусею. Весь вільний час проводить з Юрчиком і каже, що могла вчинити велику помилку змусивши мене зробити аборт.
