З ініціативою з’їхатися я виступив сам, переконаний, що ми сучасні люди. Запропонував: витрати поділяємо порівну, а звичайний побут хай буде на Оксані, адже вона жінка Відразу запала тиша, Оксана виглядала розгублено.
Ми зустрічалися пів року. Той період, коли дрібні недоліки видаються симпатичними особливостями, а майбутнє уявляється лише світлим. Я був впевнений, що Оксана ідеальна: розумна, забезпечена, любить книги, завжди елегантно одягнена. Ми разом проводили вихідні в львівських кавярнях, гуляли у парку Франка, сперечалися про кіно, й здавалося, що і думки наші збігаються.
Та досить швидко стало зрозуміло, що бачимо життя по-різному. Я сприймав стосунки як партнерство і комфорт, вона ж прагнула справжньої рівності.
Розмова про спільне житло виникла на вечері. Я наливав чай і раптом мовив: Оксанко, давай знімемо двокімнатну квартиру десь біля площі Ринок, бо два житла безглуздо, та й втомився кататися містом.
Оксана усміхнулася, я давно відчував, вона чекала цього кроку. Та ось що я сказав далі, змусило її здивовано поглянути на мене.
Тільки давай одразу домовимось про правила, говорив я серйозно, наче ми бізнес-партнери. Ми ж з тобою сучасні українці. Гроші ділимо навпіл: оренда, комуналка, їжа все 50/50. Гривню на гривню.
Вона кивнула, підтримуючи ідею рівноправності.
А побутові справи як розподілимо? уточнила Оксана, сподіваючись, мабуть, почути те саме «навпіл».
Я замявся, а потім хлопнув по столу і зі щирою усмішкою мовив: Ну, тут все просто! Ти жінка затишок у тебе у крові. Готування, прибирання, прання це твій фронт. А я, якщо буде настрій, винесу сміття чи прибю полицю. Основне на тобі. Ти ж хочеш бути господинею у своєму домі?
У квартирі повисла мовчазна напруга. Я відчув, що щось не так.
Навіщо платити домробітниці, якщо є кохана Оксана?
Та вона не сперечалася, а відповіла моїми ж словами:
Богдане, я тебе почула, спокійно сказала. Ти хочеш розділяти фінанси це справедливо. Очікуєш повноцінний побут смачну вечерю, чисту сорочку, та я працюю повний день, так само як і ти! Не маю сил після роботи займатися хатнім, і не маю бажання.
Я слухав, розуміючи, що вона має рацію.
Маю зустрічну пропозицію, продовжила. Якщо ми разом ділимо витрати, то по-сучасному давай наймемо домробітницю двічі на тиждень: прибрати, попрасувати, наварити їжу. Вартість послуг розділимо навпіл. Чисто і затишно: я сама підберу штори і свічки.
Я не знав, що відповісти. Спочатку здивувався, потім роздратувався, а наприкінці відчув відстороненість. У голові крутилась думка про додаткові витрати у гривнях.
Чужа людина в домі? заперечив я. Це марнотратство. Хіба важко приготувати вечерю коханому чоловіку? Це ж твоя турбота, не робота!
Але як тільки розмова торкнулася реальної вартості жіночої праці, все зводилось до «любові» та «призначення». Готувати це прояв любові; оплачувати продукти ринок.
Оксано, якщо ти готуєш після восьмигодинного робочого дня, а я відпочиваю за компютером чи дивлюсь футбол, це не турбота, це експлуатація. Якщо фінанси навпіл, то й хатні справи навпіл. Або разом, або наймаємо когось ще й платимо. Мені не комфортно платити стільки ж, скільки ти, а працювати більше.
Вона говорила тихо, але твердо. Вечеря пройшла у напруженій тиші. Я лише пробурмотів, що треба подумати.
Наступного ранку не було ні «Доброго ранку» у Viber, ні обіймів. Після роботи надіслав коротке повідомлення «Зайнятий, затримуюсь». За кілька днів перестав відповідаїти й зовсім зник.
Через тиждень дізнався від друзів: «розійшлися, бо вона меркантильна і не господарка». Мовляв, їй потрібні лише гроші, а не сімейне життя.
Спочатку було образливо пів року втрачених мрій. Але потім стало легше.
Її зникнення стало для мене найкращою відповіддю. Вона не була мені потрібна як людина, лише як зручний побутовий додаток.
Оксана зникла і це добре. Я найняв фахівця для себе, щоб квартира була чистою, і тепер готую чай, розуміючи: справжнє щастя не витрачати час на тих, хто тебе не цінує. Мій особистий висновок цінувати справжню рівність і не плутати любов з комфортом.
