«Я подумала, що ти не прийдеш…» — історія одного повернення
Коли Олексій повернувся додому з роботи, він кинув сумку на підлогу й, роззувшись, пройшов у кухню:
— Що у нас на вечерю? — спитав він звично.
Соломія навіть не обернулася.
— Нічого. Але це неважливо. Сьогодні я говорила з господаркою квартири. Сказала, що ми виїжджаємо в кінці місяця.
Олексій завмер.
— Що? Ми ж домовилися, що ще не знайшли нового варіанту.
— А навіщо шукати? — вона повернулася до нього з усмішкою. — Ми переїжджаємо… до твоєї колишньої дружини, Марії.
Він опустився на стілець, приголомшений.
— Соломія, ти при собі?
— Цілком. Ти сам казав, що частина квартири ще твоя. Ми заощадимо гроші, я вже знайшла садочок для Данила поруч, і магазини під боком.
Олексій відчував, як йому бракує повітря. Він давно не почувався господарем свого життя. Робота стала менш оплачуваною, будівництво, на яке він покладав надії, затримали, і грошей катастрофічно не вистачало.
З Соломією все давно йшло шкереберть. Вона була молодшою, вимогливою і звикла до розкоші. Колись це здавалося привабливим. Тепер — вимотувало.
Він довго вагався, але все ж подзвонив Марії.
— У нас труднощі. Треба десь пожити кілька місяців.
— Це й твоя квартира, Олексію. Звісно, приїжджай, — відповіла вона спокійно.
Коли вони прийшли, Соломія оглянула квартиру й незадоволено зморщила ніс:
— Темнувато, — кинула вона й пішла по кімнатах у взутті. — Підходить.
Марія все терпіла мовчки. Але коли справа дійшла до кухні, поставила умови:
— Прибираємо по черзі. Їжу готуємо самі. Холодильник — спільний, але з полицями.
Соломія була обурена:
— Ми не наймалися жити за правилами!
— А ми не наймали вас у пансіон, — відповіла Марія, не піднімаючи голосу.
Наступний місяць став кошмаром. Соломія чіплялася до Марії, натякала, щоб та виїхала. Але Марія трималася. Олексій мовчав, бо знав: його вина у всьому цьому.
Одного разу Марія сказала:
— Я поїду до батьків. Відпочину. Тільки, благаю, не зруйнуйте квартиру.
Соломія ледве приховувала злорадство. А наступного дня знову почала розмову:
— Я замовила дизайнерський проект, вибрала плитку, треба платити…
Олексій вибухнув:
— Ти з глузду з’їхала?! Ми нічого не обговорювали. Я не дам жодної гривні!
— А ти хто такий, щоб вирішувати? — огризнулася вона. — Ти вже давно не чоловік, але гаманець, який майже порожній.
А ввечері вона зібрала речі.
— Ми з Данилом їдемо до Чернігова. Захочеш повернути нас — приїжджай. І гроші привези.
Олексій мовчки дістав картку й кинув у сумку.
— З сином я бачитимусь по неділях.
Коли за ними зачинилася двері, Олексій уперше за багато років відчув свободу. Він підійшов до вікна й довго дивився на річку.
Через тиждень повернулася Марія. Тихо, як завжди. Він почув воду у ванній і підбіг, забувши, що тепер у квартирі знову хтось є.
— Вибач… — пробурмотів він, побачивши її.
Вона вийшла на кухВона подивилася на нього, і в її очах з’явилась та сама теплина, що колись зігрівала його серце.
