Ще з самого початку часів так повелося, що приносити додому здобич мав чоловік, а жінка своєю чергою дивитись за потомками та цю здобич розумно розділяти між всіма членами родини. Я повністю згодний з таким трактування життя. Проте історія, яка зі мною сталася, перейшла межу адекватного сприйняття реальності.
Я познайомився з Ларисою в ресторані, за вечерею. Після довгого та тяжкого робочого дня повертався додому, зайшов повечеряти в ресторан, що був поблизу мого будинку. Майже всі столики були зайняті, або заброньовані. В кінці залу помітив дівчину, яка сиділа сама. Йти шукати інший заклад, не хотілось, тому запитав чи можна присісти. Дівчина погодилась. Ось так за вечерею й почався наш роман. Мої доходи з легкістю дозволяли втрачати гроші на розваги. Ми кожного дня відвідували різні заклади. Інколи просто ходили по магазинах, я купував все, що хотілось моїй коханій.
Одного разу ми вирішили піти розважитись до торгового центру з моїми друзями парами. Ясна річ, що Лариса й цього разу щось собі придивилась.
-Слухай, Антон, тобі не здається, що твоя дівчина просто тягне з тебе гроші?
-Та ні, вона ж сама нічого не просить, я сам сказав, щоб вона брала те, що припаде до душі…
-Думаєш? Ти б краще придивився. Зі сторони воно, знаєш як? Видніше..
Я не придав цій розмові значення. Але один випадок, все-таки змусив мене задуматись. Якось я повернувся додому, й почув розмову Лариси чи то з мамою, чи то з подругою. “Ой, та подумаєш, я за гроші взагалі не хвилююсь тепер. Антон купує все, на що я пальцем тикну. Не важливо, потрібно воно мені чи ні, я купую поки є можливість. Колись може знадобиться. Золото так точно”. Дівчина голосно засміялась. Напевно не почула, як я зайшов до квартири. Знаєте що, тоді до мене дійшло. Згадав все від початку й до кінця. Спершу Лариса дійсно нічого не просила, проте потім все геть змінилось. Вона почала вимагати з мене подарунки та дорогі брендові речі. Чому я раніше цього не бачив…дурень!
-Ось як ти до мене ставишся. Тобі потрібні були мої гроші, а не я... Вимітайся звідси! З собою ти забереш тільки те, з чим прийшла до мене. Всі подарунки залиш в кімнаті. Більше я тебе бачити не хочу!
Лариса намагалась щось мені пояснити, говорила що то був жарт, вона мене любить й ніколи б не використала. Я не повірив. Помахав рукою до побачення, та закрив за нею двері. Гірко мені від цього всього. Я ж до неї зі всією душею. Ще декілька місяців вона чекала мене під офісом, щоб поговорити. В неї не було жодного шансу. Люди ніколи не змінюються, тим паче меркантильні.
