Моя історія розпочалася зі страшного почуття незахищеності та знущань з боку моєї матері. З дитинства я постійно відчувала, що її слова та дії націлені на те, щоб знизити мою самооцінку та зробити мене безсилою. З матір’ю в мене було багато розбратів, і вона часто знущалася з моїх слабкостей та неуспіхів. Це завжди було дуже болісно.
Кожна наша розмова ставала полем суперечок і розбрату. Часто ми не розуміли одна одну, а наші думки і погляди розходилися. Моя мама через те ще більше дратувалася, а я відчувала безсилля перед її агресією і спустошеність. Цей зачарований круг незгоди між нами здавався безконечним.
Мені здавалося, що моя матір робить все наперекір мені. Лиш би дійняти мене чимось. Якщо їй це не вдавалося, то вона могла мене болісно смикати за волосся. Або надавати стусанів під ребра. Синяки не встигали сходити з мого тіла,як появлялися нові.
Коли вдома хтось був з дорослих, то я мерщій бігла до них і ховалася в їхніх обіймах, де матір не посміла мене чіпляти. Моїми рятівниками були моя старенька бабуся і тато. Але складалося таке враження, що вони також страждали від агресивних нападів матері, тому не посміли її чіпати.
Врешті, вже дорослою я вирішила розібратися, чому між нами панує така неприязнь. Адже я на світ не просилася. Вона сама виявила бажання мене народити. Мамина поведінка підкреслювала мою зайвість у її світі. У мене навіть складалося враження, що я для неї служу громовідводом. Бо більше до нікого вона так не чіплялася, як до мене. Вона розряджається завдяки мені і все. Залишає лиш на день-два у спокої.
Одного разу між нами знову відбулася гучна сварка. Я спеціально штовхала її на відвертість. Хотіла, щоб вона виговорилася, щоб почути її і зрозуміти. Але крім нарікань на себе, нестерпну дочку, я більше нічого не почула.
Зрозуміла, що з цим щось треба терміново робити, щоб не збожеволіти від тих постійних нарікань і стусанів. Мабуть, Бог почув мої молитви і врятував мене від садистського виховання матері. Несподівано я зустріла хлопця, який був не проти зі мною одружитися. Я погодилася на заміжжя і переїхала жити до свекрухи.
Матір чоловіка на моє здивування завжди зверталася до мене лагідно. Це ще більше підкупило мене і я за чаюванням відкрилася їй, розповіла про все, що мені довелося пережити в батьківській хаті.
Моя розповідь розчулила свекруху. Вона зізналася, що в дитинстві пережила щось подібне. Це створило між нами особливий зв’язок, який був підкріплений спільним розумінням і взаємною підтримкою. Матір Юрія намагалася мені в усьому допомагати. Між нами ніколи не виникало суперечок. Я вперше за все життя відчула, що таке домашній затишок.
Збігло трохи часу. І я все-таки навідалася до своєї матері. Вона на диво зустріла мене добре, навіть пригостила свіжоспеченим пирогом. Я не втрималася і запитала:
— Мамо, за що ти ненавидиш мене?
Зітхнувши, вона присіла поруч і почала розповідати про своє дитинство, про те, як була вихована в суворому середовищі із високими вимогами. Вона розповіла про свою маму, яка також була дуже строгою. У її дитинстві також були побої і брак уваги зі сторони матері.
-Так, я виросла черствою, — несподівано сплакнула матір. — Я не знала, що таке материнська ніжність, увага. У матері не було часу для мене. Вся була в роботі. Мене виховувала вулиця і радянська школа.
Розмова з мамою показала мені, що вона не ненавидить мене, а просто не знала, як підійти до мене і показати свою любов та розуміння. Мати виросла в середовищі, де виявлення емоцій вважали слабкістю, тому вона навчилася приховувати свої почуття. Це створило бар’єр між нами, який важко було подолати.
Після нашої розмови я вирішила, що час налагодити відносини з мамою. Я зрозуміла, що нам потрібно більше часу проводити разом, спілкуватися і ділитися своїми почуттями. Збагнула, що мати теж шукає способу показати свою любов і підтримку.
З часом я змінила свій підхід до взаємодії з мамою. Я стала більш толерантною і сприймаю її такою, якою вона є, з усіма її перевагами та недоліками. Вона, з свого боку, навчилася більше висловлювати свої почуття і бути більш відкритою до спілкування. Без претензій і принижень мене.
Якось зі сумом у голосі моя мама сказала:
— Можливо, як мати, я не змогла надати тобі теплоту і розуміння, якими оточила тебе зараз свекруха. Можливо, у мене було страх виходити за межі своєї власної вихованої системи, і я не знала, як підійти до тебе ближче. Не тримай зла на мене, дитино. Моє ставлення до тебе було найбільшою помилкою мого життя. Пробач, якщо можеш..
Після цих слів я обійняла її. Між нами більше не виникало конфліктів. Проте мій зв’язок зі свекрухою все-таки був теплішим і тіснішим, ніж з рідною матір’ю. Вважаю, що часом дорога до серця іншої людини є доволі тривалою. Часом довшою за саме життя.
Родинні відносини — це постійна робота над собою і над зв’язками з близькими. Це шлях внутрішнього вдосконалення, який часом дуже болісний і який ми долаємо впродовж всього життя.
