Сьогодні був черговий візит моєї дівчини до косметолога, далі поїдемо до хірурга, потрібно провести консультацію з приводу форми носа.
—Страшненький він в тебе. Довгий якийсь, та й горбатий. Але це нічого, виправимо. Зараз немає нічого, що б не можна було виправити за гроші
—Еге ж…
Аліса тихенько мені відповіла. Але ж вона завжди була тихенькою. Мало розмовляла, тільки слухала. А мені це подобалось. Не люблю я балакучих.
-Ну що, відійшла анестезія на губах, говорити можеш?
-Можу, та й тоді могла, але не хотіла.
-Ну то добре. Зараз йдемо до лікаря, говорити буду я. Внесеш поправки, якщо не сподобається
—Добре.
-От за що я тебе люблю. Золота жінка! Зайвого не скажеш ніколи.
Ми зайшли до кабінету. За столом сидів лікар, він був відомий на всю країну, та навіть й далі. Ми познайомились, розповіли чого бажаємо. Він деякий час посидів мовчки, щось клацав в комп’ютері.
-Ну що, красуне, показуйте, що та де ви бажаєте змінити.
—Вона хоче ось ніс випра…
-Вибачте, але я запитував вашу супутницю, а не вас. Операцію будуть їй робити. Якщо це буде ваше тіло, розумову тоді буду з вами вести.
Мені цей лікар не подобається. З якого дива він мене перебиває?! Це я плачу за всі процедури Аліси, то мою думку й мають враховувати! Пфф.
-Алісо, прошу, розповідайте ваші бажання. А вас, я попрошу покинути мій кабінет. Якщо буде потреба, я вас покличу. Дякую.
Я знехотя вийшов з кабінету, пішов до рецепції попити кави. минуло близько двох годин, як Аліса покинула кабінет. Вона була якоюсь занадто веселою. Вони там що, романчик вирішили завести?!
-Володимире, ваша дівчина не буде робити ніяких втручань до своєї зовнішності. Єдине що вона попросила, це вколоти кислоту, яка роз’їсть ботокс в губах.
-Так. Я вирішила, любий. Я не хочу змінювати свій ніс. Й більші груди також не хочу! Губи ці, які тобі весь час маленькими здаються мені також не здались! Хочеш — коли собі! Я не лялька для експериментів!
-Я щось не зрозумів, ти з якого часу в такому тоні вирішила зі мною розмовляти?! Забула, чия рука тебе годує?!
—Ні, не забула. До речі, на рахунок цього… Я йду від тебе! З мене вистачить всього цього. Я людина. Я варта кохання, навіть з таким горбатим носом, та тонкими губами!
-Та ти ж страшна, кому ти будеш потрібна без косметологів та всіх уколів? Не верзи дурниць. Їдьмо додому. Тебе ввечері ще справи чекають.
-Ти мене не почув? Вистачить! Я знаю що не красуня, але я людина! Я нарешті зрозуміла, що все це потрібно тобі. Ти створив у своїй голові якийсь образ ляльки, та намагаєшся його на мені втілити. З мене годі. Прощавай.
—Все ж довели ви свою дівчину. А вона, взагалі, хороша… Вам би слухати її хоч інколи потрібно було, а не тільки говорити.
-Ой, лікарю, йди до дідька! Сам розберусь, що потрібно, а що ні! А ти — стій! Я ще не договорив!
-Зате я договорила. Мені таке життя не потрібно. Не намагайся з мене зробити ідеал. Ідеального нічого немає, а тим паче людей. Я народилась такою, живу такою, з цим нічого не зробиш. Ти або сприймаєш себе таким як ти є, або йдеш, та платиш гроші, щоб тебе переліпили, ніби пластилін.
-Я хочу що б ти красивою була! Щоб заворожувала погляди прохожих!
-Досить! Я й так це можу зробити! Тільки от для цього потрібно себе полюбити. З тобою це нереально. Ти вічно говориш, що я якась не така! А я така! Зі мною все добре, на відміну від тебе! В тебе з головою проблема! Як зробиш з себе та ще якоїсь нещасної ідеал — зателефонуй, привітаю.
Аліса розвернулась, та пішла геть. Дурна. Я б зробив з неї красуню, а тепер буде опудалом й далі ходити.
