Краще сім раз відміряти, один раз відрізати. Правда на всі віки. Я частенько про це забуваю. В мене гарячий характер. Можу вибухнути за декілька секунд, через якусь дрібницю. Стараюся це контролювати, але була в моєму житті ситуація, коли я дала волю своєму норову. В результаті, пожалкувала.
На роботі не вистачало рук. Одна дівчина пішла у декрет, а інша – на лікарняний. В пекарні творився бардак. Я працювала багато, затримувалася допізна. Чоловік працював менше. Без питань взяв на себе прибирання, готування та прання. Я ж приходила з робити, їла та падала в ліжко.
Чоловіка майже не бачила. Питала, чи немає в нього коханки? Дружину взагалі не бачить. Він сміявся та відповідав жартами.
Повертаюся додому з чергового важкого дня, а на порозі квартири стоять жіночі туфлі. В мене таких немає. Це точно не подарунок для мене, інакше вони були б в коробці. Гості в таку пізню пору не приходять. Тоді хто ж це може бути?
Я почула голос з кухні:
– Валь, це ти? – Жіночий голос кликав мого чоловіка. Його звуть Валентин, але звертаються «Валь» тільки дуже близькі.
Закипіла за секунду. Забігаю на кухню, а там сидить молода дівчина. На вигляд років дев’ятнадцять-двадцять. У піжамі, п’є чай. Я одразу пішла у наступ. Здерла скатертину зі столу. Чашка перевернулась, впала на підлогу та розбилась. Чай заляпав ноги дівчині. Видно, тільки заварила. Вона підскочила, почала терти попечені ноги, а я тут як тут. Хапаю її за волосся, — добряче так хапаю! – і давай видирати їй патли.
– Ах ти курка! До заміжнього чоловіка в ліжко захотіла! Як давно ви зустрічаєтесь?! А ну кажи! Гірше буде! – Дівчина тільки кричить і намагається висмикнутись з моїх рук, але я добре її схопила. – Я тебе зараз манерам навчу! На все життя запам’ятаєш!
Звідкись взявся мій чоловік. Відтяг мене від дівки, а я вже розпалилася. Давай чоловіка лупцювати. Вліпила йому ляпаса, аж слід залишився. Кричу, який він зрадник, брехун і лупцюю. Чоловік намагається мене заспокоїти, щось каже, а я нічого не чую.
– Це моя сестра! Люба, заспокойся! Це сестра! – Кричить чоловік.
Я на секунду задумалась.
– Брешеш! – Кричу. – Немає в тебе сестри!
– Це двоюрідна! Звати Марія, приїхала на два дні. Потім до подругу піде жити. Вона одразу мала до неї піти, але в тої відмінили автобус. Дівчина не змогла приїхати, ключі від квартири тільки в неї. Ось я і позвав сестру до нас. Тобі хотів сказати ввечері, бо ти ж, коли працюєш, не береш телефон. – Пояснив чоловік.
Я стояла і дивилась на то на дівчину, то на чоловіка.
– Це правда. – Тихо мовила вона. – Якщо я вам заважаю, то зараз же піду!
Мені стало дуже соромно. Не знала, як вчинити. Спочатку, вибачилася, а потім взялася доглядати за дівчиною. Принесла нову піжаму, прибрала на кухні, а чоловік швиденько приготував вечерю.
Відтоді пройшло багато років. Чоловік завжди сміється, згадуючи цю історію, а мені не смішно. Досі соромно. Я зрозуміла, треба довіряти своїй половинці та думати, перед тим, як щось робити.
