Мене звуть Катерина, і я хотіла би розповісти вам історію, яка змінила життя нашої родини. Ця історія пов’язана з моїм сином Степаном і двома сестрами сім’ї Крешенків — Людмилою і Оленою.
Коли я дізналася, що від мого сина Степана вагітні дві сестри з сім’ї Крешенків, моє серце заболіло. Я не могла повірити, що він потрапив у таку складну ситуацію. Виникали запитання і сумніви — к це могло статися? Що я зробила не так в його вихованні?
Мої перші реакції були пов’язані з обуренням та розчаруванням. Я відчувала себе змішаною емоційно і не знала, як реагувати на цю ситуацію. Але потім я зрозуміла, що найголовніше зараз — це підтримати мого сина і допомогти йому знайти шлях у цій складній ситуації.
Після безпосередньої загрози вогню батько сестер, Людмили і Олени, втратив контроль над своїми емоціями. Він вигнав їх з дому, вважаючи їх повіями і відмовився бачити їх більше.
Я вирішила відкрити свої двері для них, коли вони були в найбільшому потребі. Я знала, що це буде складно, але я не могла дозволити їм залишатись бездомними, особливо знаючи, що вони вагітні від мого сина.
Моя хата стала їх новим домом, і ми робили все можливе, щоб забезпечити їм комфорт і підтримку, яку вони так потребували. Ми витрачали багато часу на спільні розмови, обговорення планів на майбутнє і надання практичної допомоги.
Я сприймала їх як своїх власних дочок і робила все, що було у моїх силах, щоб допомогти їм забезпечити нормальні умови для вагітності і народження дитини. Але що потім? Хіба може Степан взяти обох за дружин? Вони ще самі такі юні, що геть заплутались в своєму житті. А ще й сусіди, які постійно говорять, що моя хата — це гарем!
