Вже нема сил, усе, йду! Скільки можна!
«Вже нема сил, усе, йду! Скільки можна! Дитина, вічна її втома, допоможи, допоможи… А я хочу гуляти, як раніше! Хочу близькості! Я ж працюю! Урешті-решт! Хочу прийти до коханої дружини, жінки… Зараз поживу у друга, потім знайду молоденьку… Ех!» сидячи за кермом, розмірковуючи про те, що сьогодні між ним і дружиною остаточно все скінчилось, Сергій нервово палив цигарку.
Їхня історія стара, як світ. Познайомились, закохались без тями, пристрасть, забули про обережність, результат через декілька місяців вона показала йому тест із двома смужками.
Звісно, народжуй, впораємось, впевнено сказав Сергій, і всі жінки й чоловіки в родині підтакували: мовляв, допоможемо, тільки народи Потім весілля, пологи, сльози щастя син!… І все… безтурботне життя завершилось; дружина перетворилась на квочку, постійно знервована, не причепурена, крики малюка вдень і вночі, її нескінченні «допоможи, допоможи»… Де поділася його мила дівчина? Рідні швидко зникли, залишились лише вони з своїм батьківством…
Я не готовий! сказав Сергій сьогодні дружині і грюкнув дверима, залишивши її з плачучим малям на руках.
Свист гальм… Перед машиною раптом постала темна, згорблена постать.
Тобі що, набридло життя? вискочивши з машини, Сергій підбіг до постаті.
Людина в плащі випрямилась, поглянула на чоловіка сумними старечими очима і тихо мовила:
Так.
Сергій навіть розгубився від такої відповіді:
Дідусю, може, допомогти? Допомога потрібна?
Я більше не хочу жити.
Та що ж ти таке придумав, давай, я тебе додому відвезу? А ти розкажеш, може, зможу допомогти, Сергій взяв старенького за руку й обережно повів до машини.
Ну, розповідай, батьку, Сергій закурив.
Довго розповідати.
Я не поспішаю.
Дід уважно поглянув на Сергія, перевів погляд на фотографію над панеллю.
Пятдесят років тому я зустрів дівчину, закохався одразу, все закрутилося стрімко, не встигли озирнутися, як вже сімя, дитина, син спадкоємець… Здавалося, ось воно щастя! А я хотів все, як було раніше любов, пристрасть, молодість. А дружина втомлена, дитина мала, побут, працювати треба… Я на неї усе навалив, не допомагав На роботі зустрів жінку, закрутилося у нас… Дружина дізналась розлучення й все. Розійшлись. З тією жінкою нічого не вийшло, і я не засмутився, гуляв, скільки хотів. А вона вдруге вийшла заміж, розквітла, син тата називав вітчима, а мені було байдуже.
А ви що? Сергій, нервово запалюючи другу цигарку, спитав.
А я? Догулявся ні сімї, ні дружини, ні дітей. А сьогодні синові пятдесят років, пішов привітати навіть на поріг не пустив, заплакав дідусь, сам винен. Каже, що не батько я йому, йди гуляй далі.
Ну, куди вас відвезти, батьку? Сергій почав нервово стукати по керму.
Тут живу, тут, їдь, не хвилюйся за мене, дідусь тихо вийшов з машини і попрямував до девятиповерхівки неподалік дороги. Сергій прослідкував, щоб той зайшов у підїзд, трохи постояв і повернувся до авто. Заїхав у супермаркет, купив квіти.
Пробач мене, пробач, увійшовши додому, став перед розгубленою і змученою дружиною на коліна, відпочинь, моя кохана.
Взяв у неї сина, пішов до іншої кімнати, на ходу гойдаючи, почав хрипким голосом співати «Сплять втомлені іграшки».
Здивований син швидко заснув, довірливо поклав ручку на сильно бюче татове серце. Сергій із ніжністю подивився на малюка: «Я хочу бачити, як росте мій син, хочу почути тато».
Знову тонулих рятував? з усмішкою зустріла старенька у дверях свого дідуся. Той, посміхаючись, повісив плащ на вішалку.
Так, рятував! Треба ж молоді якось втовкмачити прості істини.
А як ти їх відчуваєш, кому потрібна допомога?
Мені самому вона була потрібна в такому віці…
Ходімо вечеряти, рятівнику, до речі, памятай завтра на ювілей до сина, жодних утопаючих на вечір, старенька з любовю подивилася на чоловіка.
Не забув, як же можна пятдесят років нашому спадкоємцю, нашій любові, як таке забути, обійняв дружину, й вони разом пішли на кухню, усміхаючись…