Мабуть, у кожної людини бувають моменти, коли все йде зовсім не за планом… Така невдача спіткала і Надію. Одна серйозна фірма запросила її на роботу до Канади. Дівчина була на сьомому небі від щастя, адже тепер вона могла сподіватись на значний кар’єрний зріст. Отримала повідомлення дівчина дуже пізно і на другий день їй потрібно було вже вилітати. Дівчина навіть і не сподівалася, що зможе знайти квиток, але удача їй усміхнулась. У день виліту все йшло не так: спершу дівчина ніяк не могла підібрати наряд, усе їй не подобалось, а коли вже від’їхала від дому на кілометрів 10, то зрозуміла, що не взяла паспорт і довелось повернутись. Часу залишалось все менше і дівчина почала нервувати…
Таксист був в край не задоволений тим, що доводиться повертатись, але дівчина і не слухала його. Вона думала, як би їй встигнути на рейс, адже така можливість випадає лише раз у житті, і то не в кожного. На прохання дівчини, водій їхав настільки швидко, наскільки це було можливо, але потрапили в затор. Сталось ДТП і тепер ніхто не міг проїхати. До виліту залишалось пів години й Надія розуміла, що сподіватись на чудо не варто.
Через півтори години вона нарешті добралась до аеропорту. Літак вже давно полетів і дівчина вирушила до пункту реєстрації, щоб пояснити ситуацію. Вислухавши Надю, працівник відправив її до адміністрації, щоб залишити спеціальну заяву. Біля потрібного кабінету вже зібрався чималий натовп, який про щось голосно сперечався. Дівчина була в край втомлена, а тому зайняла вільне місце та стала чекати на свою чергу. Раптом їй на очі попався маленький заплаканий хлопчик, на вигляд йому було приблизно років шість і схоже, що крики людей його лякають. Надія вирішила, що він чекає на батьків, які як раз увійшли до кабінету.
Пройшло чимало часу, коли дійшла черга до Надії. Увійшовши у становище дівчини, керівництво запропонувало їй квиток на найближчий рейс з невеликою доплатою з її боку. Звісно ж, вона погодилась, адже розуміла, що вина лежить виключно на ній.
Дівчина вийшла з кабінету і раптово усвідомила, що всі вже давно розійшлись, а хлопчик так і залишився стояти сам у куточку. Вона підійшла до нього та запитала:
— Привіт, як тебе звуть?
Хлопчик був дуже наляканий і мовчки дивився на дівчину мокрими від сліз очима.
— Пробач, не хотіла тебе налякати. Я Надя, а як тебе звати?
— Назар.
— Дуже приємно познайомитись. Де твої батьки?
— Я не знаю… Я загубився.
— Що ж, значить йдемо пошукаємо твоїх батьків. Ти не плач, ми обов’язково знайдемо їх. Ось мені сьогодні теж хочеться плакати, я не встигла на важливий рейс і мало не втратила свій шанс. Проте я взяла себе в руки й мені вдалось владнати ситуацію. Розумієш, у світі завжди знайдуться люди, готові тобі допомогти.
— Ви летіли до своєї сім’ї?
— Ех, ні, сонечко. Сім’ї у мене, на жаль, немає, але про такого сина як ти мріє кожна жінка — з посмішкою запевнила я Назара.
— То…може я стану вашим сином?
— В такому разі твої батьки будуть дуже засмучені. Ти ж найцінніше, що у них є і я впевнена, що вони зараз тебе шукають.
— Не шукають. Я вас обманув, у мене немає батьків.
Такого Надія зовсім не очікувала. Вона запропонувала хлопчику трохи пройтись, а потім зайшли у відділення поліції. Виявилось, що хлопчика там добре знають:
— Ви ним надто не переймайтесь. Він так постійно втікає, вихователі дитячого будинку вже й не уявляють, що з ним робити. Літак у якому були його батьки розбились, а він в це ніяк повірити не може. От і бігає туди щотижня, чекає на маму. Шкода хлопця, але чим вже тут зарадиш…
Згодом за Назаром прийшли вихователі, з’ясувалось, що дитячий будинок зовсім поруч. Надя вийшла з відділку зі сльозами на очах. Їй було дуже шкода хлопчика, який чекає на свою маму, але так ніколи й не дочекається... Жінка прийняла рішення, що не може нікуди поїхати. Протягом двох місяців Надя щодня приходила у той дитячий будинок, щоб побачити Назара, а коли усі документи на усиновлення були готові, то забрала хлопчика до його нового дому.
Ось так і вийшло, втративши роботу мрії, Надія отримала значно більше — маленького сина.
