Втікали з дому серед ночі, щоб нас ні хто не міг 3л0вити. Це був єдин шанс на щастя.

Всі свої вісімнадцять років я прожив в невеличкому містечку Орел, майже в самому серці Росії. Не дуже люблю за це розповідати, бо вже два роки живу в Україні, та досконало знаю всі політичні перепитій, що зараз відбуваються між цими країнами. Тут мені подобається жити значно більше.

Ріс я в набожній родині. З дитинства мене навчали Поважати старших, завжди їх слухатись. До певного віку я так й робив. У сімнадцять років я зустрів Дарину. Висока, струнка, з золотим волоссям, аж по пояс дівчину. Ми познайомились на весіллі моєї сестри. Вона підійшла до мене перша. Ну звісно, ще б не підійти. Я весь вечір дивився на неї, ніби голодний пес на соковитий кусень м’яса, але підійти не наважувався. Досі соромно. До кінця весілля ми провели час разом.

Батько тоді мені зробив зауваження, що дівчата в моєму віці не головне. Але Дарина не виходила в мене з голови. Ми кожен день переписувались. Вночі з дому, щоб зустрітись, та повертались, коли вже вставало сонце. Я закохався в неї за перші хвилини нашого знайомства, та вже не міг відпустити.

Ми дочекались, поки мені виповниться вісімнадцять років, та хотіли одружитись. Дізнавшись про наші плани, мої та Даринині батьки стали категорично проти. Батьки моєї нареченої сказали, що вона заслуговує на кращу партію, ніж я, а мої, що мені потрібно присвятити своє життя служінню Богу, а не розгулювати з дівчатами.

Таке відношення було абсолютно не заслужене. Я у свої роки прекрасно заробляв, та навчався. Міг легко забезпечити й себе, й Дарину. Напевно у її батьків була особиста неприязнь до мене та моєї родини.

Через новину, батьки близько місяця суворо за нами дивились. Навіть забрали телефони, щоб мине могли спілкуватись. Трішки пізніше, надіючись, що ми вже забули одне одного, все повернулось. Цієї ж ночі, коли батьки заснули, я зібрав свої найнеобхідніші речі, написав записку, та поклав її на кухонний стіл. Виліз через вікно. Та пішов до будинку Дарини. Вона не спала. У вікні мерехкотів вогник свічки. Дівчина любила свічки. Розповідала мені, що їх вогонь її заспокоює.

Я постукав легенько у вікно. Вона відкрила, але сказала, що батьки ще перевіряють її, тому можуть будь-якої миті зайти. Без ніяких вагань, ми домовились, що вона також швидко збере речі, та підійде в назначене місце. Я чекав її на виході з нашого селища до самого ранку. Коли вже почало вставати сонце, а я починав хвилюватись, що вона передумала, з-за повороту вийшла Дарина. Вона вибачилась. Її батько, ніби щось знав, тому до самого ранку кожну годину перевіряв, чи вона в ліжку. Довелося чекати, поки він міцно не заснув.

Було страшно. Ми вдвох й цілий світ, який може поглинути за долю секунди. Ми взялись міцно за руки, та без вагань пішли на вокзал. Купили квиток спершу до Москви, а через день до Києва.

Перші місяці було дуже тяжко. Потім ми вже облаштувались, влаштувались на роботу та нарешті змогли одружитись. Зараз у нас двоє діток, які навчаються в старших класах, своє житло гарна робота, та дві вищих освіти. З батьками ми так й не спілкуємось. Одного разу відправили сімейну фотографію, з запрошенням в гості, проте ні хто так й не приїхав. Навіть відповіді не було. Але це нічого. Ми звикли що у нас є тільки ми, та наші діти.

Оцініть статтю
Джерело
Втікали з дому серед ночі, щоб нас ні хто не міг 3л0вити. Це був єдин шанс на щастя.