Вона витерла мокрі долоні, стогнучи від болю, і пішла відчиняти двері.
Марія Коваленко витерла вологу від миття руку, зітхнула через біль у спині й пішла до дверей. Дзвонили тихо, але вже втретє. Вона мила вікно, тому не одразу почула. За дверима стояла молода дівчина дуже гарна, але бліда й знесилена.
Пані Маріє, мені сказали, що ви, можливо, здаєте кімнату?
Ох, ці сусіди Завжди когось до мене посилають! Не здаю кімнати, ніколи цього не робила.
Мені казали, що у вас три кімнати.
То й що? Чому я маю щось здавати? Звикла жити сама.
Вибачте Мені казали, що ви віруюча людина, тому я подумала
Дівчина, намагаючись стримати сльози, повернулась і повільно пішла сходами вниз. Її плечі тремтіли.
Дівчино, вертайся! Хіба я тебе виганяю? Ох, ця молодь Така чутлива, одразу сльози. Заходь до хати, поговоримо. Як тебе звати? Може, на «ти»?
Олеся.
«Лісова», значить. Батько, певно, лісник?
У мене немає батька. Я з дитбудинку. І мами теж не було. Мене знайшли у підїзді добрі люди й відвели до поліції. Мені ще й місяця не було.
Не хвилюйся. Заходь, за чаєм поговоримо. Ти голодна?
Ні, купила собі пампушок.
Пампушок собі купила! Ох, молодь Не дбає про себе, а в тридцять років уже виразки. Сідай, у мене ще теплий борщ. І чайку розігріємо. Багато варення є. Чоловік пять років тому помер, а я звикла все готувати на двох. Поїмо, а потім допоможеш мені домити вікно.
Пані Маріє, можна щось інше? У мене запаморочення, боюся, що впаду з підвіконня я вагітна.
Ще краще! Тільки цього мені не вистачало. Я принципова людина. Це дитина позашлюбна?
Чому відразу позашлюбна? Я заміжня. Вітя з нашого дитбудинку. Але його забрали в армію. Недавно приїжджав у відпустку. А господиня, як дізналася, що я чекаю дитину, одразу мене виселила. Дала тиждень, щоб знайшла житло. Ми жили недалеко. Але самі бачите як воно виглядає.
Ну так І що мені з тобою робити? Можливо, перенести твоє ліжко до кімнати Віті? Гаразд, живи в моїй кімнаті. Грошей від тебе не візьму, навіть не згадуй. Іди по речі.
Недалеко. Усі наші речі з Вітею у сумці біля дверей. Тиждень минув, тому я вже обійшла кілька будинків.
Так вони й залишилися вдвох Олеся закінчувала школу на дизайнерку одягу. Марія Коваленко вже кілька років була на пенсії після важкої залізничної аварії, тому сиділа вдома, вязала мереживні серветки, комірики, дитячі панчішки й продавала їх на найближчому ринку. Її вироби були сповнені фантазії: серветки, скатертини й комірці ніжні, як морінь, добре продавалися. Грошей вистачало. Частина була від продажу овочів і фруктів із городу. У суботи вони з Олесею працювали там. У неділю Марія йшла до церкви, а Олеся лишалася вдома, перечитувала листи від Віті й відповідала. До церкви ходила рідко не звикла. Скаржилася, що болить спина й крутиться голова.
Однієї суботи вони працювали на городі. Урожай був зібраний, готували землю до зими. Олеся швидко втомлювалася, тому тітка Марія відправляла її до будиночка відпочити й послухати старі платівки, які колись купували з чоловіком. І того дня, попрацювавши граблями, майбутня мати пішла відпочити. Марія Коваленко кидала сухі гілки у вогонь і задумливо дивилася на полумя. Раптом почула крик Олесі: «Мамо! Матусю! Ідіть швидше!» З калатаючим серцем, забувши про болючі ноги й спину, Марія побігла до будиночка. Олеся кричала, тримаючись за живіт. Незабаром Марія переконала сусіда, і з такою швидкістю, яку дозволяв старий «Запорожець», вони помчали до лікарні. Олеся стогнала без перерви: «Матусю, боляче! Але ж це ще рано, занадто рано! Я маю народжувати лише в середині січня. Мамо, помоліться за мене, адже ви вмієте!» Марія плакала. Крізь сльози безупинно молилася.
З приймального відділення Олесю забрали на візку. А сусід із городу відвіз заплакану жінку додому. Усю ніч вона молилася до Божої Матері, щоб врятувала дитину. Вранці подзвонила до лікарні.
У вашої доньки все гаразд. Спочатку вона постійно кликала вас і Вітю, плакала, потім заспокоїлася й заснула. Лікар каже, що загрози викидню вже немає, але їй треба ще трохи полежати. У неї також низький гемоглобін. Прослідкуйте, щоб добре харчувалася й багато відпочивала.
Коли Олесю виписали, вони довго розмовляли аж до півночі. Олеся весь час говорила про свого Вітю.
Він не парубок, як я. Він сирота. Ми завжди були разом у дитбудинку. Ще в школі подружилися, потім покохали одне одного. Він мене опікає. Це щось більше, ніж кохання, так я це відчуваю. Самі бачите, як часто він пише. Хочете подивитися на його фото? О
