Усе пють, пють, пляшок повно, а їжі зовсім нема.
У хаті було гостей. Гості бували майже завжди.
Усе пють, пють, пляшок повно, а їжі зовсім нема. Хоч би шматочок хліба знайти а на столі тільки огірки й порожня консервна банка, Олесь ще раз уважно оглянув стіл, але нічого їстівного не знайшов.
Гаразд, мамо, я йду, сказав хлопчик і почав повільно взувати свій пошарпаний черевик.
Він ще сподівався, що мама зупинить його й скаже:
Куди ж ти, сину, голодний, а на дворі холодно. Сиди вдома. Зараз зварю каші, випроваджу гостей і приберу.
Він завжди чекав ніжного маминого слова, але вона не дуже любила говорити ніжно. Її слова були як терня, від якого Олесю кортіло згорнутися й сховатися.
Цього разу він вирішив піти назавжди. Олесю було шість років, і він почувався достатньо дорослим. Спочатку треба знайти гроші й купити булочку, а може, навіть дві Шлунок бурчить і вимагає їжі.
Як здобути гроші, Олесь не знав, але, проходячи повз кіоски, побачив у снігу порожню пляшку. Він згадав, що пляшки можна здати й отримати гроші. Хлопчик поклав пляшку в кишеню, потім знайшов зімятий пакет біля зупинки. Ще півдня він збирав пляшки.
Пляшок було вже багато, вони весело дзенькотіли в пакеті. Олесь уже уявляв, як купить мяку, пахучу булочку з маком чи родзинками, а може, навіть з повидлом, але потім подумав, що булочка з повидлом може коштувати дорожче, і вирішив пошукати ще.
Він заблукав до вокзалу. На пероні, де чоловіки чекали електричку й пили пиво, Олесь поклав важкий пакет біля кіоску, а сам побіг за щойно покинутою пляшкою. Поки біг, якийсь брудний і злий чоловік забрав його пляшки. Олесь попросив повернути йому пакет, але той так грізно глянув, що хлопець мусив розвернутися й піти.
Мрія про булочку розвіялася, як марево.
Збирати пляшки нелегка справа, думав Олесь і знову блукав засніженими вулицями.
Сніг був мокрий і липкий. Ноги мерзли й боліли. Повністю стемніло. Він не памятав, як опинився в підїзді й, притулившись до батареї, занурився у теплий сон.
Прокинувшись, Олесь подумав, що досі спить, бо було тепло, тихо й затишно, а пахло дуже смачно!
У кімнату, де він спав, увійшла жінка. Вона була гарною і дивилася на нього ласкаво.
Ну що, хлопчику, запитала вона, зігрівся? Виспався? Ходімо снідати. Уночі йшла, а ти як песик у підїзді спав. Взяла тебе й принесла додому.
Це тепер мій дім? не вірячи своєму щастю, запитав Олесь.
Якщо немає дому, то буде, відповіла жінка.
Далі все було немов у казці. Невідома тітка годувала його, доглядала, купувала новий одяг. Поступово Олесь розповів їй усе про своє життя з матірю.
Добра тітка мала імя, яке йому здавалося казковим Ліляна. Насправді імя було звичайним, але Олесь ще небагато прожив і чув його вперше. Він вирішив, що тільки добра фея може мати таке чудове й гарне імя.
А хочеш, щоб я була твоєю мамою? запитала вона одного разу, обійнявши його й міцно притиснувши до себе, як це роблять справжні, люблячі матері.
Він, звісно, хотів, але
Щасливе життя несподівано швидко закінчилося. Через тиждень прийшла його мати.
Мати була майже твереза й дуже кричала на жінку, яка прихистила хлопця:
Ніхто ще не позбавив мене материнських прав, і син належить мені!
Коли вона вивела Олеся, з неба сипав сніг, і йому здавалося, що будинок, де залишилася добра тітка, нагадує білий замок, вкритий чарівними сніжинками.
Пізніше життя стало дуже важким. Мати пила. Олесь тікав з дому. Ночував на вокзалах, збирав пляшки, купував хліб. Ні з ким не знайомився, нічого не просив.
З часом матір позбавили прав, а Олеся віддали до дитячого будинку.
Найсумніше було те, що він ніяк не міг згадати, де той будинок, схожий на білий замок, де жила добра жінка з казковим імям.
Минуло три роки.
Олесь жив у дитячому будинку. Він був замкнутим і мовчазним хлопчиком. Улюбленою справою було відокремлюватися й малювати. І завжди малював одне й те саме білий будинок і сніг, що падає з неба.
Одного разу до дитячого будинку прийшла журналістка. Вихователька проводила її крізь усі кімнати й знайомила з дітьми. Вони підійшли до Олеся.
Олесь добрий, цікавий хлопчик, але в нього проблеми з адаптацією в колективі. Це триває вже три роки. Працюємо над тим, щоб влаштувати його в сімю, пояснювала вона журналістці.
Давай познайомимось, мене звуть Ліляна, запропонувала журналістка.
Хлопчик раптом ожив і заговорив! Гов
