Все життя присвятили дітям, а вони забули про нас зовсім. Зараз сподіваємось тільки один на одного. Коли чоловік 3анeдyжaв, його потрібно було доглядати, але ніхто з дітей жодного разу не навідав батька.

Я вийшла заміж у дев’ятнадцять років. Обранцем став мій однокласник, ми товаришували ще з дитинства, але по іншому почали дивитись один на одного тільки у старших класах. Десь через рік після одруження я дізналась, що вагітна від чоловіка. Це сталося так невчасно, тому що ми тільки починали вставати на ноги, тому дітей найближчого часу не планували. Але попри всі негоди, я народила цю дитину. Це була дівчинка, назвали її Настею. Чоловік був змушений піти з університету, щоб мати змогу працювати і заробляти нам на життя. А я оформила академічну відпустку і сиділа з дитиною у декреті. Після чого взагалі перевелась на заочне навчання.

   Час йшов, і ми вже пристосувалися до такого ритму життя, грошей начебто вистачало. Але незабаром я дізналась що вже чекаю на другу дитину. Після цього чоловік влаштувався на ще одну роботу, а по вихідних всілякими підробітками намагався заробити ще більше грошей. Тоді ми переїхали до квартири яку завод, на якому працював чоловік, виділив для нього. Але грошей все одно не вистачало, і ось я народила хлопчика, якого ми назвали Ігорем. 

   Дуже важко було продовжувати навчатись коли у тебе на руках дві маленькі дитини, але у мене все ж таки вийшло і я закінчила університет. А коли діти пішли до садочку, я знайшла роботу за фахом і почала теж заробляти гроші для сімейного бюджету. 

   З часом у нас все налагодилось. У нас вже була своя квартира і стабільний заробіток якого вистачало на життя. Все було так добре, що кожного літа ми ще брали путівки на море і всією родиною їздили відпочивати. Вже після мого тридцятиріччя я знову дізналася, що чекаю вже на третю дитину. 

   Навіть не хочется згадувати як же важко нам тоді було, я знову засіла у декрет, а чоловік цілодобово працював, майже не спав, щоб у нас були гроші. Згодом народилась молодша дочка, назвали її Христиною. Діти вже підростали, а грошей нам постійно не вистачало, але ми часто позичали, або брали кредити і якось жили.

   Коли старша донька вже навчалась в університеті,  то повідомила нас, що виходить заміж. Нам сподобався її вибір, хлопець з доволі пристойної родини. Звісно дуже багато грошей ми витратили на їх весілля, а потім ще подарували гроші на половину квартири, тому що знали, що на зйомній квартирі не вийде у них спільне життя.

   А коли Ігор вступав до університету, він теж сказав, що хоче свою квартиру та ще й машину. Ми з чоловіком погодились, бо якщо ми допомагаємо старшій, то і іншим також будемо допомагати. Оформили кредити і подарували сину те, що він хотів.

   Молодша Христина не просила нас придбати їй житло, але ми самі розуміли, що без квартири зараз ніяк. І тому вирішили їй теж взяти кредит на квартиру. 

   Ось так і пройшли молоді роки, а помітили що старіємо ми коли чоловік занедужав. Через це я півроку не допрацювала до пенсії. Потрібно було доглядати коханого. Через деякий час він вже почував себе краще і я трохи розслабилась. Мені було дуже прикро через те, що діти не допомагали і не підтримували нас у таку скрутну хвилину.  Старша донька постійно казала, що у неї не вистачає часу щоб приїхати і навідати хворого батька, син взагалі почав ігнорувати наші дзвінки і перестав спілкуватись. А молодша донька зараз живе за кордоном, тому чисто фізично не може приїхати. 

   Ще кілька років і за нами потрібен буде догляд або хоч допомога, а ми нікому не потрібні при тому що маємо трьох дітей. Все життя присвятили їм, а вони забули про нас зовсім.  Зараз сподіваємось тільки один на одного. Ми вдвох проти всього світу.  

 

Оцініть статтю
Джерело
Все життя присвятили дітям, а вони забули про нас зовсім. Зараз сподіваємось тільки один на одного. Коли чоловік 3анeдyжaв, його потрібно було доглядати, але ніхто з дітей жодного разу не навідав батька.