У маленькому містечку на околиці Карпат, де вітри грають по старих вуличках, Марія та її чоловік Тарас намагалися будувати своє життя. Але тістьова, Людмила Миколаївна, нависала над їхньою родиною, як грозова хмара.
— Який у вас чайник гарний! Такий би мені в хату, — з легенькою посмішкою промовила Людмила Миколаївна, дивлячись на сина з тією самою інтонацією, від якої у Тараса холонуло всередині.
— Мамо, ми його під кухню вибирали, він до нашого інтер’єру. У тебе зовсім інший стиль, не впишеться, — Тарас спробував відшутитися, але вже відчував, що чайник незабаром перекочує до маминої хати.
Людмила Миколаївна була жінкою, яка завжди добивалася свого. Новий міксер, модна кавоварка або навіть штори — варто було їй сказати «хочу», і Тарас, як слухняний син, тут же ніс їй бажане.
— Ти собі нове купиш, сину, а я на пенсії, сама не потягну. Скільки я в тебе вклала, все життя на тебе працювала! Ти ж маму любиш, а я тебе як люблю! — Людмила Миколаївна уміла говорити так, що заперечити було неможливо. Її слова, ніби солодкий отрута, проникали в серце, і Тарас здавав позиції.
Він ніколи не сперечався з матір’ю. Якщо вона не користувалася подарунками, він не переймався: «Може, ще знадобиться». Як можна було відмовити жінці, яка постійно нагадувала про свої жертви заради нього?
Тарас ріс у сім’ї, де мати була беззаперечним авторитетом. Вступити на бюджет до університет йому не вдалося, і Людмила Миколаївна обрала для нього платний факультет з економіки.
— Це перспективно, сину! Боротимеш гроші, як усі нормальні люди, — твердила вона.
Але вже на першому курсі Тарас зрозумів, що економіка — не його. Він мріяв про дизайн, про творчість, але коли подзвонив матері, щоб поділитися сумнівами, почув:
— Я вже три семестри оплатила! Ти про що думав раніше? Я на двох роботах тягну, щоб ти вчився, а ти мені такі фокуси викидаєш? Донавчаєшся, а потім підеш до тітки Оленки на практику, я домовилася.
Тітка Оленка, подруга матері, керувала відділом у місцевій фірмі. Після пар Тарас їхав до неї, слухаючи нескінченні оповід про життя і лише час від часу — про робочі завдання.
— Мамо, я більше не хочу туди їздити, це не моє, — наважився він через півроку.
Але до того часу у його житті з’явилася Марія. Дівчина з сусідньої групи захопила його своєю легкістю та мріями. Вони почали зустрічатися, і Марія хотіла не лише сидіти в аудиторіях, а й гуляти сніговими парками, кататися на ковзанах, пити гарячий шоколад у кав’ярнях. Тарас, захоплений романом, почав пропускати практику, засинав на лекціях, і тітка Оленка не забарилася скаржитися Людмилі Миколаївні.
— Я все для тебе роблю, а ти чим віддячив? З вузу вилетиш, навчання запустив, ще й з дівчиною ночами блукаєш! — лютувала мати. — Домовилася, будеш працювати на півставки, гроші мені віддавати. Ціни на продукти бачив? І жодних гулянок!
Тарас мовчки погодився. Він залишав собі трохи на побачення з Марією, а решту віддавав матері. Людмила Миколаївна при цьому зітхала:
— Пара б тобі за свій рахунок жити. Мені треба для себе пожити, пенсія на носі, здоров’я шалить. Не хочеш, щоб мати рано відійшла? Ти ж мене любиш, знаю.
Після випуску Людмила Миколаївна зробила молодим несподіваний подарунок. Вона вручила їм ключі від квартири зі словами:
— Ось, живіть, радійте!
Марія не могла повірити, Тарас обійняв матір, назвавши її найкращою.
— Усе для вас копила, усе для вас, — гордо заявила свекруха.
Але квартира виявилася скромною однушкою зі старим ремонтом. Марія, проте, не сумувала:
— Зробимо ремонт, обживемося, буде затишно!
Але радість швидко згасла. Людмила Миколаївна жила в сусідньому будинку і все частіше просила Марію «побігати за продуктами», «відмити плиту» чи «розібрати комору». Марія, хоч і втомлювалася після роботи, погоджувалась. Але остання прохання свекрухи її приголомшила.
— Треба б мені новий диван у вітальню, а старий розберемо, платити не доведеться. Пощастило мені з тобою, Марічко, руки у тебе золоті, — промовила Людмила Миколаївна з усмішкою.
— Мені не важко, але у нас із Тарасом на вихідні плани. Я й так щоранку до вас ходжу, — спробувала заперечити Марія.
— То як? Я сина виростила, квартиру вам купила, а ти через дрібничку скупишся? — свекруха перейшла в наступ.
Після цього випадку Людмила Миколаївна перестала просити про допомогу. Марія зітхнула з полегшенням, сподіваючись, що все налагодиться. Але незабаром Тарас приголомшив її:
— Матір треба в санаторій відправити, путівки дорогі. У тебе ж зарплата гарна, давай допоможемо? Я перерахую тобі на картку, — заявив він.
Марія раптом зрозуміла, чомуМарія зупинила його і сказала: «Тепер або ти обираєш нашу сім’ю, або продовжуєш жити для мами».
