Багато залежить від долі
Часто самі люди роблять своє життя важким, нестерпним, але вчасно усвідомлюють, що треба пробачити, зрозуміти й полюбити. Тоді все налагоджується, і життя стає легшим. У Олени не було ні братів, ні сестер. Єдина дитина в родині, і часом їй бракувало спілкування.
Зате, коли Олена вийшла заміж за Тараса і дізналася, що в них буде двійня, не знала, куди подітися від радості.
Мої діти не будуть почуватися самотніми, їм удвох буде весело, ця думка завжди крутилася у неї в голові й гріла серце.
Незабаром подружжя дізналося, що у них будуть дочки, хоча Тарасові хотілося сина. Але вже зовсім скоро він забув про свої мрії. Марійка і Софійка зайняли все його серце без остачі. Обидві донечки були гарненькими й нічим не відрізнялися одна від одної. Тарас дивувався, як Олена розрізняє їх за ледь помітними ознаками, яких він не бачив. Для нього це було справжнім випробуванням:
Олено, я не можу зрозуміти, кого щойно годував, а хто з донечок голодна, а дружина, сміючись, підсаджую до нього ту, яку він не нагодував.
Ну як ти їх розрізняєш? Це просто неможливо. Я часто плутаюся, хто Марійка, а хто Софійка.
Але незмінною залишалося лише кохання до донечок дуже він їх любив. Дівчатка підростали, Олена, яка весь день проводила з ними, втомлювалася й не могла дочекатися вечора, коли чоловік повернеться з роботи й трохи її розвантажить. Вона мріяла про відпочинок, передышку, бо зовсім знесилилася.
Як мені все набридло, одного разу вона вилила душу чоловікові. Не можу ні на хвилину від них відірватися, лізуть, куди не треба, тільки й дивись за ними. Хоч би ти відпустку взяв, чи що…
Оленко, ти ж знаєш, зараз ніхто мені відпустки не дасть, та й роботи багато. До того ж я один заробляю і вас утримую. Хто ж подбає про наше добробути? Я розумію, що ти втомлюєшся, але допомагаю, як можу.
Тарас справді після роботи забирав донечок і йшов з ними гуляти, щоб дружина трохи відпочила, а якщо погода була поганою грав з ними у кімнаті.
Одного разу він прийшов додому, відчинив двері й одразу почув голосний плач дівчаток. Увірвався у кімнату, а дружина спала на дивані. Він розбудив її Олена виявилася пʼяною.
Швидко заспокоїв донечок, нагодував їх, вирішив, що з дружиною поговорить пізніше. Коли поклав Марійку й Софійку спати, почав розмову.
Олено, я не розумію, з чого ти напилася? Діти плакали, а ти й не чула.
Не розумієш? А з того, що я теж людина, і мені треба розслабитися й відпочити. Подивився б я на тебе, як би ти крутився цілими днями від плити до дітей і назад. Я трохи випила, звідки ж я знала, що так знесилюся й після кількох ковтків вина просто відключуся.
Я тобі вірю, Олено, але це не вихід. Вино до добра не доведе. Та й за дівчатками треба пильнувати, а раптом щось станеться, не дай Боже.
Чоловік вірив Олені, адже вона справді виснажувалася, а йому треба було більше допомагати. Він сподівався, що таке більше не повториться, але помилявся. Все частіше знаходив дружину пʼяною, а дітей плачучими. Олена вимагала відпочинку.
У мене дві доньки, ти розумієш, як я кручуся, втомлююся, ось і розслабляюся. Тобі що поїхав на роботу, цілий день тебе нема вдома. А я видихаюся.
Ніякі умовляння не допомагали. Олена пила все більше. Тараса вона не слухала, лише вимагала відпочинку. Він нічого не міг зробити. Коли дівчаткам виповнилося по чотири роки, він подав на розлучення, сподіваючись, що дітей залишать з ним, а не з матірʼю-пиякою.
Але суддя вирішила інакше. Одну доньку віддали матері, другу батькові. Звичайно, для нього це була трагедія. Дівчатка плакали, розлучаючись. Вибору не було. Тарасові з Софійкою довелося переїхати до батьків у інше місто. З Оленою залишилася Марійка.
Доньку вона налаштовувала проти батька:
Скажи дядьку своєму, це він розлучив тебе з сестрою, говорила вона плачучій Марійці.
У рідному місті Тарас влаштувався на роботу, жив з донькою у батьків, і вони допомагали. Він спокійно їздив на роботу, знаючи, що дитина під надійним наглядом. А за Марійку боліло серце, часто згадував її.
Софійка швидко привʼязалася до дідуся й бабусі, вони дуже її любили, а що ще треба дитині? Хоча спочатку вона згадувала сестру й розпитувала батька про неї. Але з часом забула. Любов дідуся й бабусі накрила її з головою, нове щасливе життя перекрило спогади. Вона жила в добрі й теплі.
А життя Марійки було зовсім іншим. Навіть поганим. Вона почувалася кинутою й нікому не потрібною. Адже мати звикла до спиртного, і її друзі постійно бували в них у
