Во другій половині дня небо затягнуло хмарами, а до вечора закрапав дощик. Весною вулиці виглядають сумними, особливо в таку дощову погоду.
Дмитро їхав машиною вже понад годину, убиваючи час до свого від’їзду. До вечора дороги заповнилися, доводилося стоїти в пробках і на світлофорах. Час повз повільно, але повертатися додому не хотілося, а на вокзал було ще рано.
Він зупинив автомобіль біля тротуару і вимкнув двірники. Дрібні краплі дощу вкрили лобове скло прозорими цятками, спотворюючи світ за ним.
Усі ці дні він відходив після того, як покинула його Ярина. І навіть зараз йому було важко. Якби залишився вдома, знову напився б, як робив останнім часом. Без вина заснути не виходило.
Разом із Яриною вони прожили майже рік, а до того два місяці зустрічалися. Спочатку все було чудово, навіть дуже. Він уже почав будувати плани: влітку поїдуть на південь, і там, біля моря, він зробить їй пропозицію — незважаючи на те, що вони останнім часом часто сварилися. Ярина придиралася до нього з будь-якого приводу, завжди на щось злилася, пред’являла претензії.
Перед самим її відходом вони посварилися через його подарунок на 8 Березня. Букет голландських тюльпанів і сумочка, про яку вона давно мріяла, здалися їй дріб’язком.
— Ти сама її хотіла, — відповів Дмитро. — І вона, між іншим, далеко не дешева.
— Я знала, що ти її подаруєш. Думала, ще щось додаси, зробиш сюрприз. Подарунок має бути несподіваним.
— Ну вибач, треба було натякнути, що хочеш ще щось, — сумно сказав він.
— А сам не міг здогадатися?
І Ярину знову понесло. Вона казала, що він не вміє догодити дівчині, заробляє мало. «Олег подарував Олені шубу, а Наталіному хлопцю купили перстень з діамантом».
— Олег твій крутить махінації, заробляє нечесно, ходить по лезу.
— Ну і що? Зате в неї то нова шуба, то вони їздять на європейські курорти. А ти такий принциповий — ось і сидимо в бідності.
— Не перебільшуй, ми не бідні. Я хотів подарувати перстень, але пізніше. Навіщо тобі шуба навесні? До того ж він добре заощадив, купивши її на розпродажі.
— Ти прикидаєшся чи дійсно не розумієш? — Голос Ярини дзвенів, як скло на вітрі.
Усі ці свари мали причину, Дмитро навіть здогадувався, яку саме, але не хотів вірити. Раніше вони теж сварилися, але вночі мирилися. Але тієї ночі Ярина відвернулася від нього, ляснула по руці, коли він хотів обійняти її.
Вранці вона не розмовляла з ним. Він телефонував їй протягом дня, але вона не брала трубку, а потім і взагалі вимкнула телефон. Дмитро ледь дочекався вечора. По дорозі додому купив квіти, але коли зайшов у квартиру, знайшов лише записку.
Ярина писала, що їй усе набридло, що вона втомилася і йде до того, хто готовий весь світ покласти до її ніг. З шаф зникли її речі та чемодан, з яким вони їздили у відпустку.
Дмитро метався по квартирі, кидаючи все, що під руку потрапляло — особливо дрібниці, які Ярина забула або свідомо не взяла з собою у нове багате життя. Потім взяв пакет, зібрав у нього все її. Туди ж полетіли зубна щітка, баночка крему і халат, який висів на гачку у ванній. Не полінувався — виніс пакет у смітник за будинком.
НайобІ коли через рік вони з Анною стояли біля вікна, слухаючи, як за склом знову крапає дощик, Дмитро з усмішкою подумав, що цього разу він точно вдячний непогоді.
