Одного разу уже дорослий чоловік йшов по вулиці і впізнав у перехожому свого колишнього вчителя.
Він запитав чи старенький пам’ятає його.
Той обернув голову і відказав, що пам’ятає його малим третьокласником. І вчитель запитав, чим він зараз займається.
Чоловік відказав, що також став викладачем через нього.
Старий вчитель здивувався і запитав чому. Хлопець в свою чергу запитав: «Ви точно не пам’ятаєте? Тоді, я вам нагадаю».
«Колись мій однокласник прийшов до школи з красивим годинником і поклав його в ящик парти. Мені так сподобався той годинник, що я не витримав і забрав його з парти. Далі той хлопчина підійшов до вас і мовив зі сльозами на очах, що його годинник зник. Ви тоді сказали, що той хто забрав годинник — мусить повернути його. Але я побоявся і не хотів віддавати годинник, тому не зізнався. Тоді ви зачинили двері і сказали всім закрити очі, і стати в шеренгу. Потім ви почали дивитися в кишені кожного учня в пошуку там годинника, коли ви дістали його з моєї кишені, нічого не сказали, а продовжили шукати далі. Після цього сказали, що все добре і всі можуть сісти за свої місця. Мені ви нічого не казали. В той день ви врятували мою честь… Ви не обізвали мене на все життя злодієм, а дали шанс змінитися. Згодом я все зрозумів. Ви як вчитель з великої букви, не хотіли заплямувати гідність ще маленької дитини, котра не розуміє, що робить. Після цього я захотів стати вчителем».
Ця розповідь здивувала обох. І вчитель сказав, що він обстежував кишені з закритими очима.
«Справжній учитель — не той, хто тебе весь час вчить, а той, хто допомагає тобі стати самим собою»
Михайло Свєтлов
