Старайся, дівчино
Знаєш, дитинко, тобі доведеться дуже постаратися, щоб вписатися в нашу родину, оголосила Лідія Григорівна з виглядом суворого екзаменатора.
Соломія ледве стримала усмішку. Це було передбачувано. Свекруха-директорка заздалегідь бє новеньку лінійкою по руках, хоча урок ще навіть не почався.
Василь, що сидів поруч, відвів погляд. Було видно, що йому хочеться вимовити щось на кшталт «ну й почалося». Однак втручатися він не став. І правильно. Це не його бій.
Постаратися? перепитала Соломія зі снисхідною усмішкою. Уточніть, будь ласка, в якому напрямку. На курси кравцтва записатися? Чи може на хореографію?
Розмова розгорталася на кухні Лідії Григорівни. Тут усе було дорого-багато: штори з ламбрекенами, цукерки у кришталевих вазах, великий деревяний стіл та стільці кольору шампанського. Красиво, але жити тут Соломія не змогла б. Занадто вже ідеально, ніби тут не живуть, а знімають шоу.
Соломійко, у нас інтелігентна родина, пояснила Лідія, наче не помічаючи їдкості в голосі невістки. Ми люди виховані, у нас тут випадкові чужі не приживаються.
Соломія автоматично кивнула, але вже не слухала. Ця роль була їй до болю знайома. Вона вже купалася в усьому цьому, тільки тоді в неї не було ні досвіду, ні здорової самооцінки.
…Пятнадцять років тому Соломія була зовсім іншою: молодою, старанною, з довірливими очима та вірою в те, що «треба бути гарною дружиною». Молодого, Павла, вона дуже любила.
А от Павло любив лише свою матір.
Перша свекруха, Ганна Борисівна, явно відчувала себе зіркою місцевого масштабу. У неї була активна життєва позиція, дуже гучний голос і думка з будь-якого приводу. Вже на другому родинному обіді вона заявила:
Курка суха, ніби ганчірку жую. Ну нічого, я тобі покажу, як треба запікати, якщо вже тебе мати не навчила.
Соломія тоді лише посміхнулася. Вона вважала, що якщо терпіти і бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй олівє з мясом замість ковбаси (як та просила) і дозволяла критикувати все: від кольору губної помади до чистоти підлоги.
Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без усталі читала лекції на тему «як виростити нормальну жінку». Усе снисхідно, з усмішками та натяками на те, що вчитель із Соломії поганий. Мовляв, шевчик без чобіт.
Підгузки це знущання над дитиною! заявила Ганна одного разу, подарувавши невістці пелюшки. Це для лінивих вигадали. А ти будеш гарною мамою. Правда ж?
Павло ні в що не втручався. Навіть коли донька, яка ще не вміла вимовляти літеру «р», запитала:
Мамо, а чому ти дурна?
Соломія тоді аж збентежилася.
У сенсі? Хто тобі таке сказав?
Бабуся Ганя.
Коли Соломія попросила чоловіка розібратися і поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.
Та годі тобі. Ну сказала й сказала. На емоціях була, може. Ти ж знаєш її характер.
Соломія знала. Раніше вона старалася. Вона сиділа за святковим столом і публічно вислуховувала, що «заощадила на сирі та зіпсувала страву». Купувала дорогі подарунки, бо хотіла хоч раз почути похвалу. Поводилася ідеально, доки не зрозуміла, що в очах Ганни ідеалом завжди буде хтось інший.
Після цього випадку Соломія серйозно задумалася про розлучення і незабаром подала документи. Важкий характер? Для неї це звучало лише як визнання у гидкій поведінці та небажанні виправлятися.
На вокзалі здохнеш! Тепер тільки з кішками житимеш! пророкувала їй свекруха.
Але кішок у неї так і не зявилося, а от квартира, робота і адекватність залишилися.
А потім до цього набору приєднався Василь. Вони познайомилися через спільних друзів, обмінялися номерами і почали спілкуватися. Василь, може, і не був закоханий по вуха і не обіцяв золотих гір, зато поважав її почуття. Він знав про минуле Соломії і спокійно приймав її доньку.
А ще хотів одружитися. Соломія не відмовляла, але тягнула і спостерігала. Вона любила Василя, але не хотіла знову вплутатися в чиюсь родину, де вона ніколи не стане своєю. Однак Василь був іншим. До цього моменту він не ставив матір на перше місце, і Соломія вирішила ризикнути.
Тепер, сидячи в його матері, жінка знову слухала той самий монолог із минулого, але вже не відчувала ні принизливого сорому, ні страху. Лише легке дежавю і нудьгу.
Ми, знаєш, перших-ліпших до себе не беремо, продовжувала Лідія. Василь людина мяка, може не бачити повної картини або мовчати. А я все бачу. Тож… старайся, дівчино.
Дякую за цінні вказівки, холодно усміхнулася Соломія. Але, якщо дозволите, я поки що побуду просто дружиною вашого сина. Родина в мене вже є. Донька, чоловік
