Педагог з хірургії надзвичайно цікавий чоловік. Кращого спеціаліста не знайти. Він чудова людина з прекрасним почуттям гумору. Цей чоловік хвилюється за своїх студентів. На кожній парі нас годують печивом, чаєм та пиріжками з яблуками.
В ту прекрасну середу, ми прийшли на пару. По плану — перев’язки. Ми виставили манекени, виклали все необхідне. Спочатку наш викладач показав, як робити різні перев’язки. Першу годину, я вчився робити перев’язки на: стопу, стегно, руку.
Настав обід. Ми їмо прямо в кабінеті. Специфіка пар така, що одне заняття триває три години. Щоб не гаяти час, бігаючи по вулиці за бургером, ми беремо їжу з собою. Педагог поставив чайника. Він пригостив нас гарячим чаєм та печивом. Після смачного обіду, ми продовжили вчитися.
Пара проходила добре. Тема не важка для мене. Залишалася година до кінця, як педагог каже:
— Дітки мої! Йдемо в m0pг!
Не лякайтеся, але нам — медикам — цікаво та пізнавально бувати в подібних місцях. Нам хочеться дізнатися більше. Все таки, в нас цікава професія.
Студенти зраділи. Ми давно хотіли туди потрапити, але нам забороняв патологоанатом. Хутенько перевдяглись і поспішили за хірургом.
На порозі педагог широко посміхнувся і відчинив перед нами двері. Що я можу сказати? Не всі мають міцний шлунок. Навіть не так. Мало хто з нас мав міцний шлунок після хорошого обіду. Працівники m0pгy побачили наш внутрішній світ з зовні.
Коли ми прийшли назад в кабінет, почули гучний сміх хірурга. Він зайшов в аудиторію з нашим куратором і вказав на нас пальцем:
— І ти на цих ставив?
Наш куратор вийняв з гаманця п’ятсот гривень. Він поклав гроші на стіл з хмурим поглядом.
— Я вважав їх міцнішими. Ех… Підвели ви мене, шановні студенти!
Хірург хутенько заховав гроші в кишеню халату. Його широка посмішка стала ще ширша. Він потер долоні одна об одну, наче злий геній.
— Слабенькі вони в тебе! — Сміявся хірург. — Моя торішня група тридцять хвилин трималися, а твої через п’ять хвилин здалися! З такими ти багато не заробиш.
Наш куратор глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися. Його обличчя виражало глибокий смуток. Розумію його. Навіть не знаю, як би я себе повів, втративши такі гроші?
Після пари, наш куратор забрав нас в своєму кабінеті. Він строго на нас подивився.
— Я поставив тисячу… Тисячу! Розумієте? — Сказав куратор.
— На що? — Запитала Оленка.
— На те, що ви завтра залишите пусті полички в буфеті!
— Ми завжди це робимо. — Сказав я.
— За першу десятихвилинку! Щоб завтра виграли мені гроші!
Ви нічого поганого не подумайте. Медики дійсно багато вчаться. Ми не завжди займаємося такими речами. Нам всього лише пощастило вчитися в веселого хірурга та мати азартного куратора.
